Колектив Апеляційного суду Закарпаття поскаржився керівництву держави на малу зарплатню

• Закарпаття
• 07:37 | 21.03.2013

На адресу сайту “Час Закарпаття” надійшов лист із підписами колективу Апеляційного суду Закарпатської області, в якому вони звертаються до керівництва держави, лідерів опозиційних партій та ЗМІ із проханням вплинути на ситуацію та вирішити проблему низького рівня їхньої заробітної плати. Текст листа є красномовним та аргументованим, то ж наводимо його в повному обсязі.

Голові Верховної ради України Рибаку В.В.

Прем‘єр-міністру України Азарову М.Я.

Тягнибоку Олегу Ярославовичу

Яценюку Арсену Петровичу

5 канал

ТВі

Телеканал «1+1» програма «Гроші»

КОЛЕКТИВНЕ ЗВЕРНЕННЯ

Шановні адресати, згідно статті 40 Конституції України до Вас звертаються працівники апеляційного суду Закарпатської області з метою об’єктивного, справедливого, законного вирішення проблеми оплати нашої праці.

У час економічної скрути та невпинного подорожчання продуктів харчування, товарів та послуг, що необхідні для життя кожної людини, ми, працівники суду як третьої гілки державної влади в Україні, виконуємо роботу, без якої є неможливим здійснення правосуддя суддями, несемо на собі тягар посадових обов’язків та відповідальності, отримуючи за свою нелегку працю мізерну платню, що аж ніяк не співвідноситься з тим навантаженням, яке нам доводиться терпіти.

Оплата нашої праці є прямим порушенням декількох положень Конституції України:

1) відповідно до ч.1 ст.43 кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується;

2) згідно ч.4 ст.43 кожен має правонаналежні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом;

3) відповідно до ст.48 кожен ма право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім‘ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

4) відповідно до ст.47 кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність, або взяти в оренду.

При прийомі на роботу нам доводилося проходити суворий конкурсний відбір, до нас ставилися високі вимоги як професійного, так і етичного плану, ми приймали присягу державного службовця, свідомо погоджуючись на певні службові обмеження, позбавивши себе права на страйк як засіб боротьби з ігноруванням наших законних вимог, маючи надію на належну оплату нашої праці, покликаної на забезпечення практичної реалізації функцій судової системи держави Наші сподівання не були наївними мріями, вони ґрунтувалися на глибокому переконанні, що держава не знехтує вимогами власного законодавства, не поставить нас на межу бідності.

Безумовно, ми не ставимо себе у один ряд з суддями, адже у них абсолютно інший ступінь повноважень та відповідальності, однак логічно, що відправлення правосуддя суддею не вбачається можливим, якщо не буде секретаря судового засідання, помічника.

Документообігом, кадровою, обліковою, статистичною, архівною, судово-розпорядчою роботою не можуть займатися судді в силу свого високого статусу, але це не є підставою для того, щоб вважати працю відповідних працівників апарату суду незначною чи такою, що не підлягає достойній оплаті. Проблема оплати праці суддів не раз обговорювалася на найвищому рівні і знайшла своє вирішення при прийнятті нового закону «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року. Критичне становище оплати нашої праці у зазначеному законі проігноровано, наче нам не потрібно жити, належним чином забезпечувати свої родини, наче ми маємо право отримувати доходи від іншої праці чи суміщати посади.

За останні роки ми втомилися наголошувати на положенні ст.11 Закону України «Про державну службу», що закріплює право на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці, яке не один рік порушується у нашому суді.

Наші прагнення служити Україні, використовуючи свої знання, досвід, інтелектуальні можливості не знаходять належної підтримки з боку держави, нас з року в рік годують марними обіцянками про реформи, позитивні зміни, але щоразу стає лише гірше.

Такі обставини змусили нас пристосовуватися до жахливих умов праці, ми майже змирилися з ними, попри власні проблеми ми певною мірою жаліємо нашу державу, яка все ніяк не осилить закони сучасного ринкового життя та політичної мудрості. Тому залишили питання забезпечення нам належних умов праці на совісті відповідних органів державної влади, однак питання оплати нашої праці ми не підняти просто не маємо права.

Бо хочемо гідно жити, хочемо мати можливість своєю працею заробити собі на житло, а не жити у батьків чи скитатися по орендованих квартирах за фінансової підтримки рідних, хочемо більше ніколи не відмовляти своїм дітям у найнеобхіднішому. хочемо бути гордими з того, що ми працюємо на благо Батьківщини. Ми не вимагаємо необґрунтовано високої винагороди, але й не просимо подачок, ми маємо право на гідну оплату високовідповідальної, кваліфікованої, спрямованої на виконання функції держави праці.

Згідно ст.З Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року з наступними змінами та доповненнями МІНІМАЛЬНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Більшість працівників нашого суду високоосвічені, мають юридичну освіту. Чи не суперечить здоровому глузду, справедливості та закону той факт, що наші посадові оклади (помічників, консультантів, секретарів суду, секретарів судового засідання, судових розпорядників) встановлено на рівні мінімальної заробітної плати?! Невже наша праця, на Вашу думку, така проста і некваліфікована, що ми маємо отримувати заробітну плату, на яку не погоджуються навіть прості робітники, що не мають ні освіти, ні досвіду роботи?!! Навіщо ж нам у нормативно-правових актах виставлено такі високі вимоги щодо освіти, досвіду, несумісності та обмеження у отриманні додаткових доходів? Вже не кажучи про те, що на руки ми отримуємо суму окладу з вирахуванням податків та зборів.

Якщо у 2012 році ми ще отримували премію у певному нестабільному процентному відношенні до окладу, то починаючи з січня 2013 року працівники апарату суду отримують в середньому на руки від 900 до 1200 грн. в місяць.

Як прожити на 900 гривень на місяць, якщо:

– продукти харчування та першої необхідності дорожчають щодня?

– оренда найгіршої 1-кімнатної квартири коштує 1200 грн./міс. без врахування комунальних платежів?

– пара більш-менш пристойних черевиків, які витримають хоча б один сезон, коштує 800-1000 грн., пара зимових чобіт – 1 300 – 1800 грн?

– весняно-осінній верхній одяг коштує від 1600 грн., зимовий верхній одяг – від 2700 грн. і вище?..

Таких вражаючих принизливих порівнянь можна навести безліч.

А що робити тим із нас, у кого інший з подружжя теж працює у суді?

Крім елементарних людських власних потреб, ми ще й маємо родини, дітей, яких треба утримувати та забезпечувати, хтось має проблеми зі здоров’ям, що вимагає у наш час величезних коштів на лікування.

Чому наші життя, здоров’я та потреби у державі, на яку ми працюємо, нікому не цікаві?

Чому на державному рівні піднімають питання оплати праці працівників культури, лікарів, вчителів, військовослужбовців, а ми залишаємося осторонь? Чи ми не на ту ж саму державу працюємо? Чи наша праця є другосортною? Чому в той час коли судді в середньому отримують від 10 000 до 15 000 грн. в місяць, працівники апарату змушені існувати на такий мізер???

Наполегливо просимо належним чином проаналізувати та переглянути позицію щодо фінансування видатків на оплату нашої праці, привести розміри нашої заробітної плати у відповідність до реалій дійсності і складності та відповідальності нашої трудової діяльності.

З повагою та надією на Вашу справедливість – колектив апарату апеляційного суду Закарпатської області.

Джерело:Час Закарпаття