” Ілюзія Прекрасного”,або як живуть наші студенти

• Закарпаття
• 09:30 | 8.11.2013

Не можна назвати конкретну дату коли моє життя опинилося на межі, але саме сьогоднішнім числом, я хочу це описати. 
Напевно для кожного з нас у житті бувають як погані миті, так і прекрасні. Але все в нашому світі дуже відносно. Різні зовнішні і внутрішні чинники впливають на мою «нещасну» буденність. За останні майже 3 роки, моя буденність, зрівнялася з буденністю заробітчанина. Напевно тому, вона і стала «нещасною».
Якщо починати з самого дитинства, то я виросла в родині простого селянина. Де горіли дрова в печі, і грілися коти на вікнах. Де телефон був рідкістю, а ноутбук – мрією. Де ванна наповнювалася не водою з крана, а з каструль. Але це було так давно, що іноді здається що і не було. 
Вже сьогодні, коли новітні технології заполонили весь світ, і суспільство з кожним днем прагне досконалості, я повернулася на первинну позицію свого життя. І сумно не те, що саме я так живу, а те, що так живе тисяча таких як я. 
Мова йде про студентів. Про «націю» як писав Асадов у одному з своїх віршів, який деградує. Не можна сказати, що ми всі дуже хороші діти, а всі кругом злі дядьки, які нас не люблять. Але що точно можна сказати, то це те, що всім на нас начхати. Мова йде не про навчання, і якісь стосунки в університеті, я маю на увазі умови в яких ми живемо. 
Наші кімнати давно їсть пліснява і таргани.

Те що люди вдома називають ванними кімнатами, в нас можна назвати посміховищем, де ніколи нема гарячої води. Кожному з нас, для того щоб помитися, потрібно 2-3 години лише щоб зігріти воду. При тому, що 7 людей має 1 ванну. І це в кращому випадку, в інших гуртожитках студенти миються на першому поверсі, де кілька душових на всіх. 

Якщо вдаватися в усі подробиці, то можна багато писати про давно гниючі паркети і шафи. Про двері на яких ми спимо і про ремонти, які робимо руками наших батьків.