АМЕРИКАНСЬКИЙ ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ УСИНОВИВ ЗАКАРПАТСЬКИХ СИРІТ (ФОТО)

• Закарпаття
• 08:29 | 9.11.2013

Спершу американці полюбили, як рідного сина, 16-річного закарпатського хлопця-сироту Аттілу, учня Перечинського інтернату, котрий гостював у них в Америці. А коли дізналися, що в того ще є четверо братів і сестер, то вирішили усиновити цілу родину…

Ця історія, головними персонажами якої стала родина із Сполучених Штатів Америки, а саме з невеличкого містечка Мослі, штат Вірджинія, розпочалася влітку 2012 року.

39-річний американець на ім’я Джозеф Майкл, який є офіцером поліції штату, та його дружина Ронда Фей подолали довгий шлях до України зовсім не випадково. Справа в тому, що влітку 2012 року у вищезгадану  родину, завдяки американському агентству «Нові горизонти», на п’ятитижневий відпочинок під час літніх канікул потрапив 16-річний хлопець Аттіла з України, а точніше із Закарпатської області. Юнак є сиротою й виховується уПеречинській школі-інтернаті.

За час літнього відпочинку Майкл та його дружина Ронда сильно полюбили та прив’язалися до Аттіли,  і дані почуття були зворотними. У ході спілкування з Аттілою американці дізналися, як нелегко живеться йому та його рідним двом  братам і двом сестрам без опіки рідних. Тим паче, що один із братів на ім’я Петро, на жаль, з дитинства має фізичні вади. В той момент у Майкла й виникла, хоча й практично нереальна через свою складність, зате дуже людяна ідея усиновити цілу родину Аттіли, усіх п’ятеро дітей. До слова, американці мають трьох власних дітей: 17-річногоОстіна, 10-річного Ейдана та 8-річного Алана…

Ми зустрілися з американським колегою-поліцейським Майклом у місті Берегові Закарпатської області, куди той приїхав оформляти документи на усиновлених дітей, й поспілкувалися. Розмова вийшла цікавою та вельми повчальною.

-Шановний пане Майкле, як ви прийшли до такого важливого та неймовірно відповідального рішення – усиновити практично цілу родину дітей-сиріт із далекого Закарпаття?

-Аттілу полюбили і я, і моя дружина Ронда, та троє моїх дітей, – зізнається Майкл. – Ми дуже прив’язалися до нього. Під час наших бесід ми багато дізналися про долю хлопця, його нелегке життя, сестер і братів. Після його від’їзду додому, наступив час роздумів та неймовірне бажання допомогти вказаним дітям. Коли я перший раз поділився своїми думками з дружиною, вона заявила, що я з’їхав з глузду… Але в подальшому ми разом прийняли тверде і остаточне рішення – українських дітей будемо всиновляти.

Звичайно, спочатку поговорили з самим Аттілою, а для нас він вже Отто, дізналися думку підлітка. До нашого щастя, Отто не був проти і погодився разом із братами та сестрами увійти в нашу, а на теперішній час вже і його, родину. Ми впевнені, що необхідно було всиновлювати всіх братів і сестер, аби не роз’єднувати родину. 

-З якими труднощами із законодавчої сторони ви зіткнулися під час процесу всиновлення дітей в Україні?

-Я багато спілкувався з людьми, які вже пройшли такий шлях і були в ідентичних умовах. Останні казали, що це дуже складний процес і жалілися на деякі упущення у законодавстві наших держав. Дуже довгий час займає сама процедура всиновлення дітей. Але ми також розуміємо, що в такій справі враховується законодавство як нашої держави, тобто Сполучених Штатів Америки, так і України. Зате всі дрібні складності, які виникли під час проходження процедури усиновлення, згладило людське ставлення до нас українців, неймовірна привітність, відкритість та чистота спілкування.

-Яким ви бачите майбутнє усиновлених українських дітей?  

-У нашому місті Мослі велика роль приділяється розвитку дітей. І я вже мав бесіду з викладачами одного з навчальних закладів, де вчаться діти, у яких англійська мова є другою мовою. Безперечно, ми плануємо дати усиновленим дітям відповідну освіту, а загалом зробимо для них все, що від нас буде залежати.

-А в США діє державна програма, яка передбачає фінансову допомогу багатодітним родинам, які всиновили дітей?

-Якщо американська родина всиновлює дитину з США і їх прибуток менший за той, що необхідний для утримання дитини, то держава надає допомогу до встановленого (розрахованого) на виховання мінімуму. А коли йдеться про міжнародне всиновлення, то держава надає дозвіл тільки тим родинам, прибуток яких дозволяє утримувати ту чи іншу кількість дітей, проте ніяких соціальних виплат їм не здійснюється. Але в нашому випадку, в місті Мослі, громада, яка постійно ходить до церкви, підтримує нас, турбується і також бере участь у вихованні підростаючого покоління. Тож при необхідності можлива фінансова підтримка і т.д.

–На якій стадії зараз перебуває процес усиновлення дітей?

-Можна сказати, що ми вже бачимо кінцевий результат всієї процедури всиновлення. До речі, ми вирішили змінити імена дітей: Аттіла буде Крістіан Отто, Олександр – Шон Александер, Сердіна – Ешлі Сердіна, Світлана –Саманта Свєтлана, ну а Петро – Грейсен Пітер.

Ось така-от щаслива історія. П’ятеро маленьких закарпатців-сиріт у найближчий час знайдуть нову, люблячу родину правоохоронців із Сполучених Штатів Америки, свого нового батька Джозефа Майкла та матірРонду Фей. А після досягнення повноліття стануть повноцінними громадянами США. Залишається лише побажати  Майклу та Ронді реалізації усіх планів, які поставили перед собою ці неймовірно добрі люди.

Наостанок я сказав Майклу, що ці закарпатські діти, безперечно, заслужили на краще життя, і їм дуже пощастило зустріти у своєму житті порядних людей в особі американського подружжя. На що сам Майкл відповів, що це пощастило йому та його Ронді, адже тепер у них буде така велика і прекрасна родина…

Після почутої відповіді висновок приходить сам по собі – якщо більше б було таких чуйних людей, як Майкл та Ронда, то в нашому світі дитячих сліз практично би не було.

Віталій Михайлов

Берегівський РВ УМВС