Зігрітий твоєю любов’ю живу, дихаю, творю

  • Виноградів
  • 19:21 | 14.09.2015

 

Родом з Іршавщини. Народився у День сміху, 1 квітня 1958 року, в селі Довге. У цьому мабуть було Боже провидіння, бо все життя Юрій Мельник добрим словом радує людей. У 1983 році успішно закінчив Київський державний інститут культури імені Олександра Корнійчука. З дипломом організатора-методиста культурно-освітньої роботи та режисера масових заходів розпочав працювати директором будинку культури в селі Кушниця. Згодом був переведений методистом районного будинку культури в Іршаву.

Без Юрія Юрійовича не обходиться жодний масовий захід в районі. Ні сватанки,  ні заручини, ні весілля, ні зірчини, ні русинські вечорниці, ні фестивалі районного та обласного рівнів: духовний – «Хай святиться ім’я твоє», культурно-просвітницькі «Гамора» у Лисичеві, «Родинні скарби Іршавщини», «Родинні скарби Закарпаття», фестивалі ліричних пісень імені Михайла Машкіна та інших. Два роки був активним учасником театру гумору та сатири «Шарж», лауреатом численних фестивалів – афганської пісні у Харкові, конкурсів виконавців сатири і гумору «Карпатський словоблуд» (2002), «Вишневі усмішки» імені Остапа Вишні (2006), імені Андрія Сови в Одесі (2007), гуцульського гумору «Бербениці фіглі» у селищі міського типу Ясіня (2008), «Усмішки Павла Глазового» у  селищі міського типу Казанка, Миколаївської області (2009). У рідному селі – Довгому з небувалим тут успіхом пройшов творчий вечір Юрія Юрійовича Мельника «Добре слово дарую людям».

Щиро захоплюється фотографією. При Довжанській ЗОШ І-ІІІ ступенів керував гуртком художньої фотографії. Разом з вихованцями брав активну участь у районних та обласних виставках декоративно-прикладного мистецтва. У 2010 році прийнятий у спілку фотохудожників Закарпаття. Постійно бере участь у творчих фотовиставках майстрів фотооб’єктиву. У виставковому залі «Імпасто» виноградівці мали нагоду переглянути унікальну його фотовиставку «Погляд». Вона розкрила приховані можливості фотомайстра чітко виловлювати характер, усвідомлену долю людини, яку знімав Юрій Юрійович. Недавно в Новоселиці на Пинтєвій горі, коли силачі піднімали Камінь сили фотомайстер з Іршавщини старався схопити в об’єктив всі найцікавіші миттєвості свята: як гості веселилися, смакували волоські страви, начинку, картоплю спечену на природі, достиглу на кущах рясну ожину, соковитий глід та терпку шипшину, стрункі як свічки стовбури буків і грабів, між якими  у традиційному народному одязі блукали пари місцевого фольклорного гурту. Зустрілися і в «Теплиці», на першому фестивалі молодих поетів України «Карпатський Пегас». Тут він не лише тепло привітав гостей творчого зібрання, але й фіґлями та віршами нашого земляка Михайла Чухрана повеселив присутніх і гостей, відпочиваючих у санаторії пацієнтів з усієї України.

І ось нова приємна несподіванка: Юрій Юрійович в рамках проекту «Виноградівські вогні» www.vinvogni.com.ua – культурно-мистецького інет-видання видав свою першу збірочку інтимної поезії «Іди до мене». Її вдало відредагувала, упорядкувала і уміло здійснила комп’ютерну верстку нового видання сорока чотирьох ліричних віршів Юрія Мельника молода і талановита поетеса Світлана Кедик з Виноградова. Художній дизайн і ілюстрації до поезії виконала самобутня художниця Валентина Костьо. До даної збірки вона написала і передмову – «Мелодії думок…». Це цікава розмова, що зав’язалася між автором і читачем і супроводжується до останньої її сторінки.

У людей Юрій Юрійович навчався мудрості. Змалку кохався у рідній мові. У різнобарв’ї слів місцевого діалекту навчився уловлювати запахи, смак, глибину і красу, недосяжну силу і переконливість сказаної думки. Серце чоловіка завжди непокоїла Любов. Сотні облич щодня проходять перед нами. У людському натовпі якось він побачив її. Юну, звабливу, тендітну. Хмаркою вона пливла в цім потоці,  не торкаючись ногами землі. І видно, десь у буйнім веснянім цвітінні кущів та дерев заховалися тоді амурчики. Звідтіль пустили свої пронизливі стріли і влучили у його чутливе серце. Одразу у грудях стало тісно. Забракло повітря. Перехопило подих. Її дивовижні очі пливли йому на зустріч. Вітер грайливо розвівав шовковисте волосся. Навстріч йому йшла його всепоглинаюча Любов.

Вірші писалися роками. Коли перебрав їх у пам’яті, відчув що вистачить на цілу збірку.  «Іди до мене» – стихійно у свідомості прийшла її назва. Це буде його відверта чоловіча сповідь, щире захоплення, відчуття серця, яке посеред зими чи літа, вранці чи вночі читає, сприймає і відтворює найсвятіше благословення Всевишнього – Любов до Жінки. Вона – незвідана і незбагненна до кінця. Тайна його буття, думок і часу, відведеного долею. Його неспокійна муза, неземна мелодія, спопеляюча магія, райська насолода, пахучий фіміам, відправна точка нових творчих злетів, пізнання хвилюючих хвилин людського щастя, невситимого чоловічого жадання, чогось нового, неймовірно-жагучого і святого. Кожна зустріч з нею – крила віри і надії, порогу вірності, сумнівів, страждання і муки, сподівання і клекоту душі, пориву відчаю і боязні втратити її.

Тримаю в руках коричневу офсетну обкладинку. У білому віконці Мрії – Вона – єдина, найжаданіша, кохана, зваблива, чарівна, непізнана і недосяжна до кінця, близька і вічно молода Жінка. І білий рядок заголовку «Іди до мене». У передмові її «Мелодії думок…» поетеса Валентина Костьо запевнила читача що «кохання без поезії, без музи, без жінки – не існує».

Зачитуєшся авторською поезією, яка розпочинається з розділу «Ти – музика», «Тобою спокушений»,  «Тільки поглядом», «У поклоні грішному», «Обнімаю і не відпускаю» і розумієш, що вони для молоді стануть чудовим уроком етичного, естетичного та морального виховання поваги, захоплення та вияву почуттів до жінки (коханої дівчини, однокласниці, сестри, матері, тітки, бабусі чи просто випадкової перехожої, з якою доля звела на перехресних путях-дорогах). Цікаво читаються вірші автора «Сім нот», «О Боже милий, милостивий», «Не виправдань собі шукаю», «Чому так солодко мені», «Любові хочеться й добра»… З рядками поезії «Люби мене», «Без лукавства», «Хочеться кохати», «Густий, пахучий фіміам» відчувається сяйво людської думки, неспинний грайливий біг сердечних струмків, коли душа людини, її серце й думки перебувають в гармонії і душевній рівновазі.

А за вікном – осінній вечір. Десь грає прониклива, щемна музика, тривожить думки і почуття. Час прискорює ходу, бо коханий іде до тебе. Несе в охапці лісу жовте листя, променів сонця тепло, недосяжність вересневого зоряного неба, троянд опалих пелюстки і ночі неповторної таємницю. Чоловік готовий підняти до неба руки, подякувати щиро Богові за Тебе. Ти повернулась з роботи, пригорнулась і більшого щастя в житті не треба. Лиш би бути з тобою завжди поруч, чути твій голос і сміх, бачити щасливий блиск очей, посмішку що скрашує твоє лице і випромінює сутність щасливої Жінки. Бо ти – основа нового життя, радощів,неповторних хвилин буття і торжества любові і часу.

 

Марія Конкіна