Жити заради Життя – Панацея

• Виноградів
• 20:00 | 4.04.2014

…Давно це було і не правда. Сиділа, якось Панакея і плакала. Її сльози капали зверху униз. Так на Землі народився перший потічок. Маленьким руслом він побіг далеко-далеко. Тоді Земля ожила. І стала втіленням самих прекрасних мрій самотньої Богині – трагедія. Тільки трагедія може бути написана сльозами. Трагедія людства складалася капельками, і піском. Білий пісок був сіллю, а ще була кров… Саме тому зцілення болюче і тривале…

 І плакав Бог пригортаючи в своїх долонях Небесну Сотню. Тепер вона його, цілком і повністю, прикрашає Абсолют любов’ю до Землі, тієї Землі що вже не є їхньою; любов’ю до країни, що «поставила»  штамп у паспорті громадянина – вибув, чи відбув? Куди? Рабів до Раю ж  не пускають! Саме тому вони одягли на себе Героїв і вирієм ринули у піднебесся лишаючи по собі смуток… та ні, музику душі.

Людське життя вимальовує буденну хроніку і хто б міг подумати, що 21 століття візьме у полон недолугості та абсурду  сутність найвищого Божого створіння перетворивши мирний час, на спогади про війну. Війну з ким? Чи не з собою? Так почалася третя світова. Вже четвертий місяць, якщо не казати – вічність, ведеться війна добра і зла в людині. Вимолюючи зрідка години перепочинку і запису в історичних архівах.

21.11.2013,  30.11.2013., 01.12.2013, 21.01.2014, 22.01.2014., 25.01.2014, 27.01.2014, 18.02.2014, 19.02.2014, 20.02.2014, 21.02.2014…….

Що це? Помилка? Закономірність? Жертва. Як так сталося, що історія закинула нас у Римську імперію де Пілатом став Янукович та засудив власний народ, а вже тоді отримавши неочікувану відповідь  вмив руки.

Я ото сиділа в залі та слухала музику без імені, скрипка розривала струни до болю такою сопілковою мелодією грішно-гіркою, пренепорочно-святою, що вистрибувала нотами з-під диригентської палички диригента,  переглядаючи слайди на екрані нікуди було сліз діти, а ні правди  від усвідомлення того, що переді мною образ Христа.

 «Ви знаєте, в ту мить коли діткам треба було вийти на сцену  та створити монумент загиблим героям на Майдані, ми з колегою раптом помітили – а дітей же немає – казала завуч  Виноградівської школи мистецтв, – і лише кинувши поглядом по закуточках закулісся раптом віднайшли  декілька пар заплаканих дитячих очей…»

 – Я бачу, що проведений вами концерт був покликом серця.

 – Так, інакше і не могло бути. І хоч часу ми мали зовсім не багато – тижнів зо два, нам таки вдалося  скомпонувати всі складові майбутнього концерту. А почалось все з пропозиції директора, він зауважив заздалегідь про намір провести благодійний концерт на честь пам’яті Небесної Сотні. Але, як   шкільний заклад ми не змогли б провести збір коштів без залучення певних установ (на що знову ж таки треба було час, масшаб і кошти), то вирішили об’єднати наші вміння, зусилля реалізувавши їх у концерті.

 – А для кого ви мали намір збирати кошти?

 – Для сімей загиблих на Майдані.

 – А вийшло, як то кажуть, хто що вміє робити найкраще, той тим і зайнявся.

 –  Саме так. Маючи в репертуарі оркестру та хору викладачів  перелік  підходящих композицій,  додали  показ слайдів подій революції, хореографічний колектив діток розбавив скудні фарби сцени місцевого будинку культури, що до речі, також (як умів) сприяв втіленню проекту… ну а далі бажання, трепет душі і певно розуміння людської долі. Бо більшість наших викладачів то є жінки  – мами. А хто, як не мати найбільше  прагне щасливої долі своїм дітям.  Там, на Майдані загинули діти, наші діти, бо чужих дітей не буває.

 Невже, смерть нас усіх об’єднала – подумки спитала у себе та й одразу почула відлуння зі вчорашньої сцени де ведучі ніжним, жіночим голосом промовляючи віршовані рядки в черговий раз зауважили – Герої не вмирають! Вони  продовжують жити у наших серцях.

І якщо вчителі школи мистецтв   спрямували свій посил значною мірою на молодь (переважна більшість глядачів то були студенти та старшокласники шкіл) на тих дітей, котрі завтра вийдуть зі шкільного подвір’я і вперше зроблять свій свідомий дорослий вибір, то мені хочеться зачепити за живе свідомістю кожну пересічну людину. Як сказала моя співрозмовниця: «Час проходить і той вогник патріотизму поволі вщухає, зараз нам дуже важливо зберегти його, підтримати. І це те, що ми, як викладачі, та й люди можемо втілювати через мистецтво. Звісно, хотілось би  впроваджувати цей захід  ще де небудь, не для того аби не забути, а для того аби пам’ятати. І ми над цим працюємо»

 Повертаючись у вчорашній день в думках знову і знову виринають мелодії оркестру та фортепіано, голоси жіночого хору у ніжнім звучанні – Аве Марія… і нехай вже вибачать мене організатори даного концерту за навмисне неназивання  їх імен, бо в цій події присутні тільки єдині імена – імена Небесної Сотні. А їх таки згадували поіменно, їм присвячували рядки разючої поезії, болісної прозової правди шукаючи Істину  кожен в собі –

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

Як бачимо, прийняття Істини дуже болючий процес. Як народження, адже на Майдані народилась нова Українська нація, а в серцях українців – віра у краще майбуття, те майбуття, що ми творимо сьогодні.

Звісно для звучання класики потрібен не задушливий зал, а відкритий простір, тому сподіваюсь, що одного прекрасного, літнього дня громада Виноградова зупинить себе  чи то на площі Миру, чи в парку Перені, поруч оркестру у  багатоголоссі жіночого хору, у спогадах імен та облич, тих, котрі не вмирають.

…Панакея дивилися на розорені землі, понівечені ліси і поля, забруднені ріки, моря, океани… і ще більше плакала. І подумки питала себе – що не так?

Я веду себе неправильно?

Найбільше в світі я хочу вести себе правильно і Жити, Жити заради Життя…

Світлана Кедик з найкращими побажяннями та вдячністю творчим колективам Виноградівської школи мистецтв ім. Б.Бартока за проведений концерт реквієм в честь Небесної Сотні.

Окреме спасибі за привітну розмовуз завучем школи  Наталією Юлісівною.

Севлюш Інфо