“Я заслужений, бо я тебе заслужив” – Василь Кузан

  • Виноградів
  • 09:49 | 22.11.2014

 

 

Василю Кузану

Чи є любов, а чи нема

Поети добре знають.

А Кузан скаже жартома:

«Хіба таке питають?’»

На його мапі повно жін.

Слідочки залишили.

Насправді ВАБУ любить він

Так дуже, що є сили.

Вона в постелі ураган,

Дбайлива, наче мати.

Ну, що ж Василю, Васю-сан

Пора б її назвати.

Чи герцогиня, чи жона,

Чи просто ПростоЛутка.

В далекій Азії вона,

Чи пані Голівудка.

Не признається пан Василь,

 Но любить її шквально.

Таємна муза всіх весіль –

Буквально й не буквально.

Сонети пише їй, пісні,

Ще й на Говерлу лізе…

Бувають часом затісні

Для почуттів валізи.   

20.11.2014р.

Іршавського поета Василя Кузана добре знають. Його книжки тереблять і молоді і зрілі жіночки-дівчата, а так і чоловіча половина (напевно) в пошуках спраглого дихання кохання, солодощів задоволення, адже багато в його творчості лоскотної любовної лірики. З багажем надрукованого, як на ярмарок, приїхав Василь Кузан до Виноградова на зустріч з шанувальниками. Зустріч відбулася в приміщенні районної бібліотеки з наповненим залом, в продовж двох годин, як-то кажуть, наживо. Весела натура автора, напевно, найважливіший фактор, що дозволяє йому спілкуватися з аудиторією. А на людях він буває дуже часто і в різних куточках країни і Європи. Хто слідкує за творчістю поета, напевно, в курсі всіх його подій, творчих здобутків. А хто прийшов вперше мав нагоду відкрити для себе поета, що переселяється сім раз на день з гарячого ложа кохання то до вітальні, то до робочого стола, щоб занотувати злети завжди невгомонної та такої спокусливої Музи. Як вдається задовольнити таку вередливу і принадну особу, автор замовчує. Натомість пише для нас найсокровенніші рядочки-зізнання, обожнюючи жінку і кохання.

«Я заслужений, бо я тебе заслужив»

 Ідилія життя і творчості. Без регламенту, поки вистачає слів, пан Василь в полоні ВАБИ виказує свою віртуозність у римі (напевно, у стосунках також) і хоче стати класиком. Його коротковірші чудовий приклад того, як зауважує сам, що легко вивчатимуться школярами в майбутньому. Тому він не пише поеми. А ось сонети – так, де прагнення любити слово привело до розуміння простих істин у складному житті. Напевно, це зрілість, яка вимагає ще й думки до вигуків, зітхань та оплесків.

Багата творча нива Василя Кузана. Про неї щедро розказують соцмережі, але живе спілкування дає можливість читачам докласти до аури автора якісь пробіли чи не точності. Не легка ця ноша – нести слово і бути звичайною людиною.

«Важко бути богом, коли ти не бог»

Для Василя Кузана важко не любити, не писати, не творити, не говорити. Все інше робить з легкістю, та ще й з насолодою.

 

                                                     Валентина Костьо