Тато героя, Адальберта Ковача, перепише хату на свою невістку та внуків

• Виноградів
• 15:49 | 9.02.2015

Про те, що Бийціка вже нема, я дізнався у понеділок вранці 26-го, від друга – Віті Гіньковського, виноградівця, який проживає наразі в Нью-Йорку. Я знав, що біля Дебальцева йдуть бої, бо дивився телебачення, але одразу повірити в те, що з саме з Бийціком могло таке статися не міг… та серце стиснулося від поганого передчуття.

Сів за комп’ютер, переглянув один із закарпатських сайтів і знайшов інформацію про загибель кількох бійців із Закарпаття. Серед них було ім’я мого сина. Ми з жінкою, Катериною, до останнього не вірили, надіялися, що, можливо, він лише поранений, або взагалі помилка. Та коли вже стало достовірно відомо, що це він, я відразу, завершивши справи на роботі, придбав квиток на літак до України.

Прилетівши сюди в четвер, мені сказали, що його ще не знайшли, тож знову з’явилась надія, що він може бути живий. Та через деякий час нам повідомили, що його тіло після впізнання привезли в Дніпропетровськ, але довгий час не могли доставити на Закарпаття через незрозумілі проблеми.

Найважчим днем для мене був той вечір суботи, коли привезли Бийціка. Я не знаю як я пережив цю подію, мені було дуже важко. Найбільшою моральною підтримкою стала велика кількість людей, які взяли участь в автопробігу і на самому похованні. Надзвичайно приємно було відчути цю підтримку. Хочу висловити подяку від себе та від невістки – Оксани в сторону адміністрації, міській раді, працівникам швейної фабрики, де працював мій син. Всі багато допомогли в організації поховання. Однак, особливу подяку хочемо висловити Михайлу Роману. Це людина, яка на даний час живе волонтером і допомагає Оксані зібрати всі необхідні документи, відвідує всі інстанції, не жаліючи при цьому ані себе, ані свій час. Це настільки чуйна людина, що я, навіть, не можу передати словами. Тому я спокійний за свою невістку, бо знаю, що ніхто її не залишить одну в біді, коли я повернуся в Америку.

А проблеми в неї почалися відразу після служби в церкві на дев’ятий день, після смерті Бийціка. Моя колишня дружина, свекруха Оксани та рідна мати мого сина Бийціка, біля церкви розпочала з’ясовувати стосунки. Побачивши, що спокійно додому не поїду, вирішив піти з невісткою до хати, щоб підтримати її, бо знав, що розмова з моєю колишньою дружиною добром не закінчиться. Так і було… Вже в хаті, після претензій до невістки, чому її внук не носить прізвище свого батька, перейшла до претензій на хату і стала вимагати документи в Оксани. Тут вже втрутився і я, кажу -“Маруся, якщо ти думаєш, що ми маємо претензії на цей будинок, то ти сильно помиляєшся.” Від того будинку я відмовився відразу після нашого розлучення.

Я запропонував їй такий варіант: “Дай можливість спокійно провести сороковини, нехай невістка з дітьми поживе до серпня тут, поки я не владнаю справи з квартирантами, що живуть в моєму іншому будинку на підставі угоди, строк якої закінчується в серпні. Після того, як я попереджу квартирантів, вони знайдуть собі іншу квартиру і виселяться, я переписую ту хату на Оксану і вона з діточками переїде туди жити.”

На що моя колишня дружина категорично заявила: “Ні, мені давайте ключі і щоб я вам ноги тут не бачила!”.

На другий день невістка, розуміючи, що не можна тут залишатися, почала вивозити речі, які спільно нажила з чоловіком. Без проблем, знов-таки не обійшлось. На мене та батьків Оксани Марія Іллінічна викликала міліцію… У відділку все владналося, але неприємний осад в душах залишився.

Що я можу сказати? Під час зими не маю ані морального, ані законного права викинути на вулицю квартирантів, зовсім чужих людей. Моя колишня дружина зробила це зі своїм внуком і невісткою.  Мені її важко судити, оскільки добре знаю на що вона здатна. Люди хай прочитають і самі дадуть оцінку таким діям. До речі, вона вчителька, яка “виховує” в школі дітей…

Севлюш Інфо