Щоб знайти вірну дорогу, спочатку треба заблукати…

• Виноградів
• 22:38 | 13.09.2015

               Щоб   знайти  вірну дорогу, спочатку треба заблукати..
                                                                          Бернард Вербер

В житті все стається не просто так. Колись я могла сміливо стверджувати, що обставинами керуємо ми і вибудовуємо свою долю самі. Але вже зараз, коли я нарешті подолала фундаментальну сходинку свого життя, я просто посміхаюсь і кажу, що треба прислухатись  до свого серця і вміти розпізнавати знаки, які посилає нам доля.
        Зараз я студентка першого курсу Національного університету ‘Острозька академія’. Я навчаюсь на кафедрі журналістики, і живу так, як колись могла тільки мріяти. Ще наприкінці серпня, в холодний, вже з вересневими нотками вечір, тишу порушував київський потяг, яким я їхала до Острога.  Я вийшла на зупинці у Львові, щоб подихати повітрям. Мої думки розходились і робили гармидер в моїй голові, адже я  так палко  мріяла, щоб саме це місто стало моєю наступною домівкою, але життя завертілось і закинуло мене по інший бік. Я була стурбована, розгублена, а в голові було єдине питання: “Чи правильний вибір я зробила?”.  Львів радо вітав мене кожного разу, я закохалась в це місто, і навіть припустити не могла, як стрімко зміниться моє життя за лічені дні.  Коли розум говорить одне, а серце підказує зовсім інше, завжди слухайте свій внутрішній голос. Я вступила на журналістику в Острог, і більше нічого не залишалось як, руйнуючи свої грандіозні плани, купувати квиток до Рівненської області. І вже минає мій другий тиждень в ролі студентки, і розумію, що вибрала вірну дорогу. Я потрапила неначе в інший світ. Теплий, привітний, де для зарозумілості та несправедливості просто немає місця. Яке ж це невимовне щастя — навчатись улюбленій справі. Постійно чути, як тебе називають журналістом.  Потрапити у спеціалізований, осучаснений, новітній університет. Єдиний в Україні, що може сміло стверджувати свою некорумповану позицію. Єдина дорогоцінна валюта студента тут — знання. Мені подобаються викладачі, які своєю вимогливістю дають зрозуміти, що тут треба працювати. Мені подобається казкова архітектура університету. Коли я знаходжусь в академії, чи то на ранковій пробіжці на стадіоні, чи просто сиджу на парі, мене не покидає відчуття, що я навчаюсь в європейському університеті десь поза межами України. І ще більше захоплююсь, коли розумію що в моїй державі є такі установи, гідні бути у низці найрозвиненіших та найуспішніших вищих навчальних закладів світу. Під час навчання я з вдячністю згадую своїх шкільних вчителів. Ми вже приступаємо до написання курсової роботи, і саме зараз мені неабияк  згодились знання з малої академії наук. Починаючи з десятого класу, я навчалась основам наукової діяльності, а зараз з легкістю можу обрати тему і почати виконувати поставлене завдання. І цим я завдячую Гармашу Сергію Євгеновичу та Малиш Ганні Юріївні. Це люди, які посіяли в мені зернятка любові та бажання працювати над собою.
       Коли мені стає важко, я згадую слова Стіва Джобса: ‘Твоя робота відніме значну частину життя, і єдиний спосіб бути ним задоволеним — любити те, чим ти займаєшся’. Тому треба ризикувати. Треба йти проти своїх принципів, пливти проти течії, не зважати на думку оточуючих і палко вірити у здійснення  своєї мети. Я щаслива, що набралась сміливості йти за голосом серця та інтуїції. Вони якимсь чином знають, ким я насправді хочу стати. Головне не опускати руки, підніматись з колін. Іти вперед, і не боятись нового світу. Адже, щоб знайти вірну дорогу, спочатку треба заблукати.

Тетяна Москаль.

Севлюш Інфо