РУКОПИСИ ВСЕ-ТАКИ НЕ ГОРЯТЬ (про фашизм, війну і трохи поезії)

• Виноградів
• 21:04 | 22.06.2015

           Сьогодні минуло 74 роки з початку найжорстокішого етапу Другої світової війни, яку ми з дитинства знаємо як Велика Вітчизняна. З цієї трагічної нагоди пропонуємо згадати про деякі «круглі дати»,  пов’язані  з війною і тоталітаризмом взагалі (не тільки гітлерівським).

  Рівно 90 років тому був опублікований перший том книги Адольфа Гітлера «Майн Кампф», 75 років тому у газовій камері була спалена сестра Курта Герштейна,  у липні 70 років тому сам Курт Герштейн був знайдений повішеним у французькій вязниці,  28 червня 40 років тому відомий мистецтвознавець  Михайло Сирохман отримав у подарунок рукописний екземпляр поеми Дмитра Креміня «Меморандум Герштейна», завдяки чому поема збереглася до наших днів і щойно уперше опублікована в часописі «Екзиль» (№3, 2015).

Саме публікація в «Екзилі»  підштовхнула  до того, щоб поцікавитися самим «Меморандумом Герштейна», подіями, які  через десятки років  спонукали майбутнього лауреата Шевченківської премії (а тоді опального студента) Дмитра Креміня до написання тексту.

         Йдемо по хронології. У 1923 році внаслідок «пивного путчу» лідер німецьких нацистів Адольф Гітлер потрапив у вязницю, де приступив до написання своєї програмної книги «Майн кампф», перший том якої опубліковано у липні 1925 року. У книзі він чітко визначився з ворогом номер один «арійської раси» –єврейством. Згодом людежерська ідея «остаточного вирішення єврейського питання» опанувала свідомістю німецьких мас і була переведена, як казав майбутній фюрер, «з емоційної площини у практичну».  Переслідування евреів почалося з 1933 року, відколи Гітлер прибрав до рук всі гілки влади в Німеччині.

 1940 рік – рік виконання програми евтаназії, ліквідації у Німеччині всіх осіб з психічними та нервовими розладами. Саме у рамках програми вперше був випробкуваний спосіб отруєнння газом і наступного спалення трупів. Серед страчених хворих виявилася і сестра есесівця Курта Герштейна. Як свідчить біографія, він не був прихильником фашистської ідеології і навіть кілька років відсидів у тюрмі за розповсюдження церковних матеріалів. Жорстока іронія долі – Курт Герштейн як хімік брав безпосередню участь у забезпеченні концтаборів цистернами з отруйним газом, тогго самого, який цим знищив його  психічно хвору сестру. Однак. виконуючит пекельну місію, Курт Герштейн підготував інформацію про геноцид євреїв для міжнародних інституцій – він звертався до представників римо-католицької церкви, до працівника шведського посольства, він кілька разів фальсифікував аналізи і списував партії отруйного газу як непридатного для використання.   У 1945 році він був увязнений за підозрою у вчиненні воєнних злочинів і під час допитів розповів про страхіття у гітлерівських концтаборах. А  25 липня його раптом знайшли повішеним у камері. Чи це було самогубство, чи вбивство, яке здійснили есесівці-співкамерники – невідомо.

І ось 1974 рік. Ще не стихла хвиля репресій проти українського письменницького покоління, а  на літературиний простір вийшла дратуюча, безоглядна поезія молодого Дмитра Креміня. Літературні експерименти (тоді це було експериментами, а не  варіантом поетичного мислення) стали причиною жорстокої обструкції автора. Можна сказати, тільки диво врятувало Дмитра Кременя від виключення з університету. У списку «опальних текстів» опинилася і поема про Холокост, жорстокий етноцид євреїів у роки другої світової війни. Здавалося б, як можна репресувати поета за антифашитську поему? Але з точки зору тодішньої системи підстави для цього були.  Насправді якщо перечитати текст, то там можна знайти чимало речей, що самі по собі загрожували радянській тоталітарній системі. По-перше, художня форма поеми  суперечила всім канонам регламентованого мистецтва.  Не треба бути літературлознавцем, щоб розпізнати в поетичних рядках загострений стихійний експресіонізм, літературні пошуки, характерні для нерадянських модерністських шкіл

Розверзлося небо. Порожнє.

У серці, у Всесвіті – криза…

Осінні вітри із-за Вісли вдають фанатичних музик.

Гойдаються зорі на шибеницях.

Скриплять електричні крісла.

І шибениць праліс. І кілля могильних осик…

Юнацький максималізм у побудові метафор, наповненість «криком», емоційність, позачасовість головних мотивів – уже цього цілком достатньо, щоб система ідентифікувала Креміня як чужинське явище. І врешті сама ідея поеми не могла не викликати підозру  – Курт Герштейн всередині пекла працює і діє проти системи, збирає викривальні матеріали, щоб розповісти світові про факти людожерської системи, про що наважився сказати автор у передмові до поеми: «Та все ж і та незгода, і потаємна гра зі смертю, яку прийняв Генрштейн, вартує на увагу зараз, коли пройшли літа. Заслуговує на увагу те, що, будучи в стані катів, Герштейн боровся як міг, як розумів, як умів». Цензура легко вгадала в ідеях Кременя натяк на радянську тоталітарну систему, якій протистоїть одинокий герой.

         Але врешті кожна тоталітарна система приречена на  загибель. Це аксіома. Режими вмирають, а поезія залишається. Рукописи все-таки не горять.

Василь Садовий для Севлюш Інфо