Напередодні шляхоремонтного сезону Виноградівщина може залишитися без останнього спеціалізованого підприємства

• Виноградів
• 21:23 | 24.02.2016

На його послуги дуже сподіваються сільські громади – особливо зараз, коли зійде зимовий сніг і кількість вуличних ям  катастрофічно зросте. На цьому тлі  головам сільських рад надходять листи за підписом Оксани Поп про те, що вона викупили більшу частку статутного капіталу «Агрошляхбуду», тому підприємство не має легітимного керівництва і Оксана Поп просить не укладати з ним угод на ремонт доріг. Ось так.

 Більш досвідчені голови кажуть, що будуть виходити перш за все з інтересів села. Бо авторка листа навіть не потрудилася пред’явити хоча б копію паспорта на підтвердження того, що така особа  взагалі існує. Проте дехто з голів може й завагатися. У Інтернет-виданнях уже появилися різні версії подій, тому «Новини Закарпаття» пропонують дві протилежні точки зору, які, можливо, допоможуть зробити читачам сій висновок.

Отже, наш співрозмовник – працівник КП «Агрошляхбуд» власник частки статутного капіталу Василь Любка

Василю Івановичу розкажіть про підприємство і суть конфлікту.

Перший Статут «Агрошляхбуду» був прийнятий у 1993 році. Це були дуже важкі часи для підприємства. Задля його становлення доводилося працювати без зарплати, пережити кризові 90 ті, пережити роки перед футбольним Єврочемпіонатом, коли майже всі кошти Азаров перекинув на центральні дороги. У цій ситуації ми змогли зберегти базу, придбати техніку, утримати базу відпочинку, асфальтобетонний завод, відновити роботу щебеневого підприємства… Щодо суті конфлікту. Минулого року помер наш незмінний керівник Юрій Іванович Данко. Майже відразу були скликані збори…

Хто скликав збори?

Навіть не знаю, я і моїх товариши дізналися про збори від інспектора по кадрах Валентини Говбан.  І на цих зборах ми вперше дізналися, що більша частина статутного капіталу вже ніби викуплена і ми повинні це затвердити.

Вас попереджали про порядок денний зборів?

Фактично все відбувалося з повним порушенням, для того щоб приймати такі серйозні рішення потрібно дотримати процедуру, мати час для внесення пропозицій та інші питання. Таким чином ми розійшлися, оскільки це й зборами не можна було назвати – це була спроба нагло й нахрапом порішати діла і передати підприємство директору ТОВ «Соло» Попу Івану Івановичу (формально підтвердити право на часту власності його мамі Оксані Поп).

У деяких опублікованих коментарях говориться, що до цього результату прагнув за життя Юрій Іванович Данко – передати «Агрошляхбуд» у підпорядкування Івану Попу.

Подумайте самі, чи міг він цього бажати, коли на підприємстві працює його рідний син, який теж підписав звернення разом з колективом, коли власниками  є люди, з якими він пережив  багаторічну історію «агрошляхбуду»?

Насправді Юрій Іванович мав хороші ділові стосунки із батьком Івана Попа, теж уже покійним. Вони були керівниками одного покоління, довіряли один одному і ця співпраця їх влаштовувала. Щоб закріпити ці ділові стосунки, Юрій Іванович запропонував  ввести в члени колективу Оксану Поп. Як ми зрозуміли зараз, це було зроблено з порушеннями, але  ми завжди покладалися на відповідальність Юрія Івановича і питань у нас не виникало.

Ви навіть призначили Оксану Поп головою ревкомісії, отже підтвердили законність процедури?

Слухайте, якщо, наприклад, в мене злодій украв гроші і я, не знаючи про це, продовжую з ним вітатися, це не значить що він уже не злодій. Процедура була незаконною.  Оксана Поп у 2014 році вручила Василеві Мотруничу гроші з метою отримання його прав на частку колективної власності. Відбулося все з порушенням всіх процедурних вимог, а простіше кажучи шляхом фальсифікації. Нібито колектив дав згоду на це  на зборах акціонерного товариства. Сьогодні в колективі учасники записані як учасника зборів заявляють, що на цих зборах не були присутні,  оскільки самих зборів не було в природі. Мало того, дехто з учасників фізично не міг бути присутній , оскільки перебував на лікарняному, або ж як підтверджують документи, був зайнятий на роботі.

Як відбувалася скупка решти відсотків?

Конкретно ми нічого не знали, але розуміли, що дехто продав свою частку. Наприклад, учасник підприємства Іван Якоб активно агітував продавати свої частки, він говорив, що Іван Поп готовий платити удвічі більше за кожну частку а водії можуть забирати машини собі. Зараз Іван Якоб хотів би відмовитися від своїх слів, але ж це чули люди, і тому числі й ті до кого він звертався. Вони готові підтвердити свідчення.

Чому ви налаштовані проти Івана Попа як керівника?

Як чому? Уже хоча б тому, що він намагається оволодіти нашим майном,  у яке колектив з таким трудом вклав свою працю. А який стосунок він до цього має? Хто він взагалі такий? До речі у Інтернеті можна відшукати цікаву інформацію про те, що у 2010 році  «Соло» отримало замовлення на освоєння 6 мільйонів державних коштів. І отримало їх на безконкурсній основі, а згодом цією оборудкою зайнялося СБУ. Є й інші факти –  опубліковано звернення людей до Президента, є стаття про конфлікт із ракошинцями, де «Соло» виглядає не зовсім красиво. Є інформація й усна, поза Інтернетом. Її не буду оголошувати, але нам, колективу цього достатньо, щоб скласти свою думку про Попа-молодшого.

Ви справді вважаєте, що ми мета Івана Попа – знищити підприємство?

Цьому є підтвердження. Це й тиск на замовників, щоб вони відмовилися від співпраці. Знову таки приклад з виконуючим обов’язки (т.в.о.) Михайлом Зейканом. Подумайте логічно – адже якщо керівник помер, хтось мусить виконувати його обов’язки до призначення нового керівника? Згідно статуту – головний інженер. І за пряме виконання своїх обовязків він живе в атмосфері постійного шантажу і погроз.

А обіцянка роздати машини? Зрозуміло, це говорив не він, а наш працівник Іван Якоб, але  чомусь думаю, що Якоб говорив справді те, що обіцяв Поп. А що казати про «листи щастя», які одержують наші голови сільрад? Це пряме намагання позбавити «Агрошляхбуд» замовлень, довести його до знищення.

І що далі?

«Агрошляхбуд»  належить колективу. Зараз створилися хороші умови для того, шоб діяльність була прозорою, коли кожен працівник колективу бачить і усвідомлює – що ми маємо, скільки грошей заробили, куди, кому й за що пішло відрахування.

Ми нормально спрацювали минулого року і за керівництва Юрія Данка, і потім з Михайлом Зейканом – всього на 22 мільйони гривень, а це був дуже складний рік.  Перш за все потрібно добитися, щоб судові питання не заважали господарській діяльності, повернути у законне русло питання статутного  капіталу і після цього, вирішувати інші проблеми, в тому числі щодо часток власності.

Іван Поп: ЮРІЙ ДАНКО ХОТІВ, ЩОБ Я ВРЯТУВАВ ПІДПРИЄМСТВО ВІД РОЗКРАДАНЬ

Свою точку зору на ситуацію висловив і керівник ТОВ «Соло» Поп Іван Іванович. Наша розмова  відбулася у телефонному режимі, згодом Іван Іванович ознайомився з роздрукованим варіантом діалогу, висловив кілька уточнень, які ми внесли у розповідь і думаю, у Івана Івановича нема заперечень щодо поданого від його імені тексту.

Іван Поп, ТОВ «Соло»:

 В інтересах  справи добре б побувати на  підприємстві ТОВ«Соло» і переконатися в його фінансовій самодостатності, у його можливостях. Підприємство працює у сфері будівництва і транспортних послуг понад 15 років.  У нас закуплена виключно імпортна техніка, є й спеціалізована техніка для дорожніх роботі, є асфальтоукладчики, самоскиди, фрези, віброкатки… Підприємство займає площу 5 гектарів і має статутний капітал удесятеро більший ніж  підприємство, навколо якого почався спір. Це теж свідчить про наші можливості як інвестора.

 Спочатку ТОВ «Соло» очолював мій батько і з певного часу у нього налагодилася співпраця з  виноградівським підприємством «Агрошляхбуд», очолюваним Юрієм  Івановичом Данком. Вони спільно виконували роботи на багатьох важливих об’єктах. Коли вже я був керівником, ми разом з «Агрошляхбудом» працювали на КПП «Лужанка».

В останній рік, Юрій Іванович Данко, відчуваючи сильну недугу, вирішив   зміцнити підприємство, залучивши до тіснішої співпраці ТОВ «Соло». Для цього він запропонував включити до колективу мою матір Оксану Володимирівну Поп, і у червні 2014 року на загальних зборах було затверджено її як учасника, і власника відповідної частки статутного капіталу – 4,99 відсотків. У березні 2015 року її одноголосно було обрано головою ревізійної комісії «Агрошляхбуду», і це зайвий раз підтверджує законність придбання нею цієї частки.

Чому я вирішив приєднатися до діяльності підприємства? Юрій Іванович переживав за долю «Агрошляхбуду», боявся розкрадань, коли буде втрачено контроль над ним через стан  здоров’я, тому в першу чергу розраховував на мене як керівника ТОВ «Соло».

Як я став власником майже 53 відсотків статутного капіталу «Агрошляхбуду»?

Справа в тому, що не я просив продати мені частки. Самі учасники підприємства були ініціаторами, вони звернулися до мене, щоб я придбав їх право на частку у статутному капіталі. Процес купівлі-продажу, де покупцем була учасник підприємства «Агрошляхбуду» моя мама Оксана Володимирівна Поп, відбувся абсолютно законно з нотаріальним підтвердженням усіх документів.

Хочу також сказати, що нікому я не пропонував забрати собі автомобілі, як це говориться в деяких ЗМІ. Адже машини коштують у десять разів більше, ніж розмір їх, водіїв  «паю». Так що це повна вигадка. А от самі водії зверталися до мене з такими побажаннями.

         Звичайно, для кожного підприємця є нормальною умовою мати більшу частку прав на статутний капітал для того, щоб повноцінно здійснювати економічну діяльність. Це необхідна умова. Інакше у мене нема сенсу залучати до роботи свою техніку.

         У вересні були скликані збори, на яких потрібно було обрати керівника і затвердити передачу  прав на викуплену частку Оксані Володимирівні Поп, однак збори були просто зірвані і рішення не було прийняте,  не було обрано легітимного керівника.

Ми звернулися до Господарського суду, щоб він зобов’язав реєстратора оформити нашу частку і Господарський        суд повністю задовольнив наші вимоги. І при цьому суд зробив висновок про незаконність виконання обов’язків керівника Михайлом Зейканом.

Тому, коли з боку колективу «Агрошляхбуду» лунають закиди про рейдерство, то я заявляю, що рейдерами є вони самі.

         І до речі. «Агрошляхбуд» не є колективним підприємством. Воно є господарським підприємством, яке керується Господарським кодексом,крім того визначено розмір (частку) кожного учасника у виразі грошових коштів та відсотків, що вказує на ознаки підприємства як товариства з обмеженою відповідальністю. Це важливо, оскільки відповідачі заперечували правомочність Господарського суду розглядати справу.

І нарешті хотів би підкреслити, що налаштований на мирне вирішення проблеми, знайти можливості для компромісу, щоб підприємство не припинило свою роботу.

ЕПІЛОГ

          Але поки що миру на горизонті не видно, справа в Апеляційному суді, листи за підписом О. Поп надходять у сільради, щоб не давати «Агрошляхбуду» замовлення. Війна триває.

Що й казати – зміна власника рідко буває справедливою. Йе Україна. У одних випадках, щоб змінився власник, палять універмаги,  в інших випадках підкуповують реєстраторів,  ще в інших просто забирають майно, не питаючи нікого. Є випадки, звичайно, коли колектив встигає захиститися від економічних агресорів (ЗАТ ПМК-78), а є й зовсім рідкісні випадки, коли закон і справедливість на одному боці:

Був у Виноградові колектив фотоательє, який зумів приватизувати свої робочі місця, тобто ательє в якому працював – за рахунок «ваучерів», зарплати, живих грошей і т.п. А з часом фотографи вирішили продати спільну власність і умовно кажучи, «піти на пенсію». Дали оголошення, поставили ціну – завищену, таку, щоб було можна «токмитися» і стали чекати покупця. Покупець прийшов, дізнався про ціну й відразу дав згоду. «Оголошення можете знімати». Тоді фотографи почали самі збивати ціну, мовляв у підвалі порядок не зробили, стіни із вальків, тобто саману і. т.п. Та це ж прекрасно, кажуть покупці, стіни із саману – це екологічно здорово. Знімайте скоріше оголошення. Потім покупці, ставши власниками будівлі знесли її «до основанья» і збудували те, що хотіли із сучасного будівельного матеріалу… Про що ж це я? Ага.

Нехай закон і справедливість завжди будуть на одному боці.

Василь Горват.