Літературне читання на тему Майдану пройшло у Виноградові

  • Виноградів
  • 10:25 | 1.03.2014

…не можна мовчати, але вже й не сила казати

 

Свідомість українця – це феєрія бунту, прагнення змін, системний перелом, вибух емоцій… це те, що сколихнуло світ. Ну хто, як не українці так віддано, жертовно уміють виборювати долю у життя!Через плин пережитих днів та до зірок Небесної Сотні на пам’ять, на славу… читаємо Революцію Гідності реквієм.

Як би це сказати простіше? Час від часу хотілось мовчати. І ми мовчали. Хотілося плакати. І ми плакали. Уявляєте, я ще ніколи так не раділа людським сльозам. А все тому, що вони витікали з глибини душі, тої душі котра не може лишитись байдужою. Бо ми говорили те, про що не можна мовчати, але вже й не сила казати. Якщо хтось думає, що революція минула, то глибоко помиляється. Вона тільки настала, тільки відчула смак феєрії у творчості аби вчора лягти на слова, можливо завтра наспівала ноти, а вже сьогодні розфарбувати надію. Так-так, у революційній творчості не має часу, вона безмежна. Необрамлена часом, лише словом…

Своїм словом поділились Василь Кляп , Аліна Панець, Михайло Лісіцькі , Іван Говбан, Василь Горват. Це ті люди, які шукають втіху  у віршах. Вони пронесли Революцію Гідності   крізь риму і зупинились на єдності, єдності людини з собою, себе з народом. Їх вірші не вимагали крапок і ком лише глибокий  погляд поета, що шукав пережиті дні. Таня Гудачок занурила своїм чарівним співом у транс Шевченкіади проспівала і сказала – «Я нічого не буду говорити, бо   це дуже зворушлива зустріч». І коли здалося, що час поступливо відійшов пролунав звук гітари і слова: «Я віддаю своє тепло, твоїй душі, твоєму тілу»…  Так знаково, Вікторія Сливка –  співачка з Хуста,  пронизала іскрою  добротності. Ну а далі, не пам’ятаю, як там по сценарію складала,  але Валентина  Костьо  дарувала «Живі серця», що з трепетом б’ються «На майдані» у Києві і тут – у свідомості майстрині слова  та пензля. Вона впевнено вела свій словесний танок запрошуючи усіх бажаючих «потанцювати». І коли нарешті затанцювали спогади Антона Кутлана про рухливі барикади, про площу Незалежності на якій опинились усі незалежні від режиму, та не один від  одного, бо співпереживання здається, наділяло дивною силою – Духом. «…Так ми стояли, працювали, сміялись, раділи, плакали, переживали, боялись… – жили, ми жили, – казав Антон, –  ми переживали себе, і тільки зараз розумію весь сюрреалізм, що оточував мене, такий незвіданий й близький і хто б міг подумати, що звичайне підмітання вулиці, може прорізати душу до глибини, особливо коли це саме там де вони помирали – герої».   «Людьми керувала надзвичайна сила, аж до дрібниць усі в суголоссі підтримували один одного не жаліючи, ані сил, а ні часу, ані звичайної доброти – зауважив Олег Любімов», – та про Майдан не можна розказати, його треба переживати  і певно хвиля підтримки, солідарності емоцій перейдуть до вуст письменників, до фарб художників, до вух співаків. Тому я не хочу говорити, я прийшов сюди послухати».

Ото ми слухали один одного, переглядали кадри Виноградівського Майдану, Київського та усвідомлювали, що раптом стали частиною великої історії, а надто, коли з екрана на нас подивились очі Небесної Сотні. Вони мовчали. І ми замовкли.

«Давай, я огорну тебе Любов’ю і ти станеш частиною Добра»  – казала  прозою у мікрофон   тому злу, що вичавлював сум з людських очей і вони бігли сльозами по щоках. Ще хвилиночку подяки, хвилиночку уваги  і чаша, далі буде   поетична «Чаша Бога», котру Небесна Сотня випила за усіх нас…

А потім усі розійшлись, залишились тільки дві свічки і так як революція майорить світлом у душі творчої особистості, так як вічно живі серця героїв палають пам’ятю так і білий віск сумно попрямував на нашу маленьку Виноградівську пл. Миру, всівся там біля пам’ятнику героям і пообіцяв горіти до самого переможного кінця.

А я дописую ці слова і йду до зірок… переповідати любов до Єдиної   України.

 

 Світлана Кедик з вдячністю до людей, котрі підтримали  своєю присутністю та словом літературне читання «Дух народу не збороти».

Севлюш інфо