Хто ми ,де ми і з ким ми???

  • Виноградів
  • 08:28 | 25.11.2014

I найбiльшим нещастям українського народу було те, що цiла його iсторiя – перманентне намагання когось зробити з нас не те, чим призначила нас природа. Втручалися до нашої рiдної мови. Втручалися до нашого побуту. Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тiльки не була на нашiй землi,-росiйська чи польська, нiчим iншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми – не ми, а щось iнше. Це було постiйне ламання нас, нищення нас. I тодi нiде iнде, лише у наших мiстах, наших селах, наших школах, наших родинах, нам залазили в саму душу, плювали там на все, що є для нас святого, не давали змоги боронитися. Останнi роки панування большевизму особливо яскраво довели нам, що значить таке втручання. Навiть тi чи iншi лiтери казали нам вимовляти так, як хочуть вони. Диктували нам наше вiдношення до чужого, до того, що нам вороже.
Усач Самчук (1941 рік)
В своїй публікації “Нарід чи чернь” автор задає собі багато запитань і при першому поглядi на дiйснiсть це питання не дає йому покою. Продовжує роздумовувати.Воно врiзається в нашу свiдомiсть, воно переслiдує нас вдома, на вулицi, в установi, на базарi, у трамваї… На кожному кроцi наших трагiчних буднiв у першу чергу бачимо чорним по бiлому писане: Хто ми? Нарiд чи чернь? Нацiя чи маса?… Органiзована, свiдома, вигранена збiрна одиниця чи юрба без’язиких i безликих постатей? I дати на це одразу, без вагань, виразну вiдповiдь ми тодi вагаємось.
Нещодавна поїздка в с.В.Студений до батьків дещо повертає мене до роздумів автора змісту публікації ” Нарід чи чернь” Усача Самчука.Так,дійсно ми знаходимось в стані первісного життя. Чому? Бо ми не переконанi внутрiшньо, що весь той людський матерiал, який заповнює будинки i вулицi наших мiст, вповнi i незастережно заслуговує на назву нарiд Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову, оцiнюємо вчинки i з потрясаючим душу жалем стверджуємо, що величезна маса живих людиноподiбних iстот 1941 року по народженнi Христа не розумiє i не усвiдомлює в собi двох дуже важливих i основних первнiв (елементiв): людську гiднiсть i нацiональну свiдомiсть. Що це таке людська гiднiсть? Чи це щось подiбне на мiшок картоплi, чи на порванi чоботи? Не всiм ясно. Що таке – нацiональна свiдомiсть i для чого її можна практично вжити? Також не кожному вмiщується в головi (Усач Самчук “Нарід чи чернь”).
Ще в 2012 році ми активно почали роз”яснювати сільській,селищній та міській громаді,про те ,що їхне буття залежить від їх руху.Багато людей активізували активну діяльність ,почали відстоювати свої права та інтереси в багатьох населенних пунктах,а саме в с.Веряця,Дротинці,Сасові,Олешнику,Підвиноградові, селищі Королево , місті Виноградові та в інших населенних пунктах ,щоб розбудити своїх односельчан від сну ,щоб могли накінець прозріти і дати можливість відродити людську гідність.Так,були зроблені активні кроки на зустріч своєму гідному життю.Почалась протидія незаконному забору та вивозу гравійно -піщаної суміші за “копійки” та іншим правопорушенням. Порушені кримінальні справи по факту відносно посадових осіб окремих посадових осіб місцевого самоврядування .Люди почали вірити в свої можливості ,вірити в те,що вони можуть змінити на краще своє життя.Дехто відчувши ,що наступають їм на хвіст почали знаходити і будувати редути оборони.Деяких винуватців почало здоров”я підводило і важко було їх знайти на роботі.Люди почали говорити,як їх силою заставляли голосувати за режим Януковича,почали називати цих героїв, тих “прихвостів”,які, щоб залишитись в теплому кабінеті і мягкому кріслі робили все ,що їм повелять зверху.
Кінець 2013 та початок 2014 рр мав переломний період в історії виноградовців і не тільки в них,дійсно люди стали близькими до того світла ,що проглядувався в глухому тунелі. Звільнили прокурора району,начальника міліці та голову райдержадміністрації,яких рахували злом всіх бід.
Прийшли нові обличчя,молоді особи до влади.Внутрішне становище людини висловлювало надію на краще.Війна на Донбасі,кров та смерть наших солдат і добровольців почала сплочувати та об”єднувати всіх нас. Але результати вибору народних ізбранників людьми нашого Закарпаття на позачергових парламентських виборах 26 жовтня 2014 року( в тому числі і виноградовців) поринає нас знову в тьму, в непорозуміння нашої свідомості та людської гідності.Знову на Виноградівщині перед виборами заліпили ями болотом,яке пробуло до кінця голосування. Але ніяких змін не видно. Продовжують нищити дороги,знову почали нищити русло р.Тиса та інфраструктуру.Основним критерієм оцінки правоохоронних органів стало якість ремонту службових кабінетів та наявність нових афісних меблів .Питання сміття стало однією з основних проблем району.Сміття заполонило всі придорожні смуги.Виноградівщина в смітті.Питання людської гідності та свідомості відходять на інші позиції.
Большевизм багато говорив про свiдомiсть. Але його свiдомiсть зводилась не до людської свiдомостi, а, як тодi говорилося, до свiдомостi класової, чи соцiальної. А це є далеко не те саме. Основою життя є не клас, а людина. Той чи iнший подiл людей не повинен замiняти основного. Не важно, до якого класу належить порядна творча свiдома людина. Важно, щоб вона такою була. Бо коли привiлейований той чи iнший клас складається з юрби бандитiв чи людського шумовиння, то будь вiн тричi пролетарський чи буржуазний – вiн сам по собi не має найменшої вартостi. Не в пролетарiатi i не в буржуазiї справа. А в людинi. I тiльки в людинi. (Улас Самчук “Нарід чи чернь”).
Сьогоднішня річниця помаранчевої революції та революції гідності знову задає багато питань до нас ,до людей,до українців :Хто ми ,де ми і з ким ми???
Наслiдки з усього цього на сьогоднi такi, що величезна частина нашого, особливо мiського, населення з нацiонального погляду являє собою не що iнше, як юрбу, що не належить нi до якого народу, що не має нiчого святого, що не говорить нi одною мовою. Це не є нарiд. Це – чернь, це-безлика, без’язика юрба. Особливо це стосується до нашої молодi, яка з нацiонального погляду – саме велике порожнє мiсце. Соромно, боляче i огидно бачити таке явище на європейському суходолi, на берегах Днiпра, на вулицях Києва 1941 року!
Це – боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас в очах свiдомих чужинцiв. Це, нарештi, вiдбирає у нас безлiч творчої активностi й енергiї. Це явище – перше i основне зло, яке треба вирвати з коренем! Тому – не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, якi книжки читає. Не все одно, якими iменами названi вулицi наших мiст, не все одно, чи домiнуючим є для нас Шевченко, чи Пушкiн. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школi, не все одно, яке наше вiдношення до росiйської лiтератури. Нi! Це не все одно… А коли – все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самi! Це значить, що ми не нарiд, не якась спiльна iсторична збiрна сила, а невиразна юрба, сiра маса, вiчно принижена без всяких iдеалiв чернь.
(Усач Самчук “Нарід чи чернь”)
Що робити і як нам далі бути???Це питання має знайти швидку відповідь.Міняти себе з середини душі та серця і в подальшому міняти навколишіх …тому,що час не дає нам на роздуми.
Продовження нашої активної діяльності на Виноградівщині розпочинається з часом публікації цього роздуму-монологу та монологу-переконання, метою якого є переконання нас самих нового поняття,формування конкретних мотивів,поглядів та спонукань до певних дій.Все це має спиратися на процеси нашого мислення.
Всіх бажаючих запрошуємо до здійснення конкретних дій,які мають на меті збудування нових цінностей і закріплення їх в наших душах.Давайте розпочнемо все це втілювати в нашому рідному помешканні,в нашому конкретному середовищі і в нашому конкретному районі-це Виноградівщині…

З повагою,-
Ф.Щубер