Боржавська вузькоколійка: ювілейний тур з нагоди 107-ї річниці
- Виноградів
- 08:36 | 28.12.2015
24 грудня відбувся ювілейний тур Боржавською вузькоколійкою, присвячений 107-й річниці з дня її заснування. Подія насправді непересічна – сама вузькоколійка є унікальною спадщиною минулого не тільки для Закарпаття, але і для всієї України. Ювілейний тур почався з Іршави, куди потяг прибув вперше за рік. Зовсім невеличкий потяг приїхав із Виноградова. Самі вагончики доволі кумедні. Спочатку спадає на думку, що це для казкових гномів чи хоббітів. Але коли з вагону починають виходити люди, одразу розумієш – це тільки омана. Повільно учасники туру заходять у вагон, поки локомотивчик робить маневри. Зібралося зовсім небагато людей – не більше десяти. Денис Добра, організатор та головний ентузіаст вузькоколійки, пояснив це тим, що хотів зробити зовсім камерну поїздку тільки для своїх. «Свої» виявилися зовсім не простими. Ознайомитися із «штрекою», як її називають місцеві жителі, зголосилися Денис Ман, директор департаменту туризму Закарпатської ОДА, Олександр Горін, голова Іршавської РДА, журналісти та директори декількох закарпатських музеїв.
Ось вже локомотив починає зворотний рух до Виноградова. Поїзд рухається поміж невеличких живописних вуличок Іршави та доїжджає до Сільця. Ярослав Мар’ян, учасник туру, розказує про таємничі та маловідомі руїни замку Бодулів на горі між двома населеними пунктами. Про замок дійсно ніхто не знає, залишилися тільки невеликі фрагменти фундаменту, але їх 700-літня історія дійсно вражає. До речі, він також займається традиційним для Виноградівщини промисл
ом – вирощує ягоди і робить з них варення, яке на Закарпатті називається лекваром. Для туру він спеціально випустив невеличку партію сувенірного леквару.
У цей же час, директор музею Колочавської вузькоколійки розказує історію вузькоколійок на Закарпатті, зокрема і Боржавської. Слово в нього перебирає Денис Добра і веде розмову про перспективи туризму довколишніх районів, які об’єднані вузькою колією. Ці перспективи чудово ілюструються довколишніми пейзажами. Поїзд виїхав на простору долину, з якої вдалині видніються боржавські полонини, хребет Діл, Чорна Гора над Виноградовом. Поїзд рухається зовсім повільно. Оскільки регулярний пасажирський рух відбувається тільки у четвер та неділю, водіям локомотиву через обмежену практику за нормативами дозволяється їхати не більше 12 км/год. Але це тільки додає колориту – є вдосталь часу намилуватися пейзажами за вікном. Колія веде нас поближче до пагорбів, на яких росте багато ялівцю. Кажуть, весною там особливо красиво, коли все поле перетворюється у плантацію із жовтих квітів.
Робимо зупинку на вузловій станції Хмільник. Вона ізольована від цивілізації – з одного боку високий пагорб, з іншого тече річка Боржава. До села веде невеличка ґрунтова дорога, якою добираються до роботи місцеві жителі. Наші екскурсоводи вказують нам на унікальний міст австрійської побудови, який все ще зберігся без перебудов.
Наступна зупинка нас чекає в селі Шаланки. Доволі велике село на декілька тисяч мешканців, для яких залізниця чи не найкращий спосіб дістатися до районного центру – Виноградова. Тут нас зустрічає угорець Ріхард, який веде до унікальних винних підвалів. Вони зовсім не нові – їм щонайменше 400 років. Для угорців вони дійсно пам’ятні – тут відбулося засідання сейму Ференца Ракоці, угорського Богдана Хмельницького, де було вирішено припинити повстання проти Габсбургів.
Власники підвалів запрошують до дегустації їхніх вин. Тут розмови переходять в неформальні рамки дегустації. Цікава деталь для любителів домашніх сортових вин: тут ви можете зробити вино на замовлення. Купляєте дубову бочку, кажете, який сорт ви хочете, і наступного урожаю матимете добірне закарпатське вино в себе вдома. Тур в Шаланках остаточно втратив ознаки формальності, високі гості сіли на автомобіль і поїхали назад – державні справи не чекають. А нас Денис Добра повів до місцевого працівника залізниці, який все своє життя віддав Анці Кушницькій – так називає вузькоколійку місцевий люд. 24 грудня його сім’я святкує Святий Вечір (угорською «корачун»), а до оселі декілька разів приходили малі дітки із угорськими колядками. Не знаючи угорської, починаєш їх розуміти – атмосфера воістину передсвяткова. Дочекавшись поїзду назад, ми так само повільно рухаємося долинами та полями в бік Виноградова. Тур підходив до завершення, але в душі ти точно знаєш – сюди варто повернутися, атракція однозначно варта цього. Трохи фактів У нашій країні залишилося тільки 4 таких об’єкти – окрім Боржавської, вузькоколійки збереглися у Вигоді на Прикарпатті, Антонівці у Рівенській області та у Гайвороні Кіровоградської області. Укрзалізниця їм дотепер не приділяла особливої уваги і, скоріше, ставилася як до нерентабельного тягаря. Так була втрачена лінія Тересва – Усть – Чорна, яка пролягала однією із наймальовничіших долин в Українських Карпатах. І сталося це зовсім недавно – після повені 2001 року. Інші лінії постійно скорочувалися та розбиралися на металобрухт. Для порівняння в сусідній Угорщині на майже 10 мільйонів населення збереглося і функціонує більше дюжини малих штрек. В сусідній Румунії величезним попитом серед туристів користується Марамороська вузькоколійка, яка знаходиться всього за кілька кілометрів від кордону з Україною.
Більше того, в європейських країнах вони приносять значні прибутки, стаючи туристичними центрами своїх регіонів. За прикладом далеко йти не треба – Бєщадська вузькоколійка, теж неподалік українського кордону, за останній рік роботи заробила понад 600 тис. євро. Перспективи Анці Кушницької За всіх попередніх влад в Укрзалізниці побутувало стійке переконання, що вузькоколійки невигідні і збиткові. Їх постійно скорочували і розграбовували. Показовим є виступ начальника виноградівської станції, який заявив, що Боржавська дорога нерентабельна, цим самим на словах проілюструвавши давню традицію українських чиновників – рубати гілки, які тобі ж дають роботу. За словами Дениса Добри, зараз справа щодо збереження історичної спадщини українських вузьких колій зрушилася з мертвої точки. Є готовий проект стосовно відновлення залізничного руху до Довгого. Колія збережена, однак потребує значного ремонту. Йдуть переговори із музеєм Колочавської вузькоколійки про повернення паровозу, який в майбутньому може стати справжньою атракцією всеукраїнського масштабу. Воля з боку керівництва та чиновників є, залишається подолати бюрократичні перепони та залучати туристів.
IGotoWorld.com, у свою чергу, бажає успіху ентузіастам, та щиро вірить в те, що ми не тільки збережемо нашу історичну спадщину, але і примножимо її для наших нащадків.
Коментувати