Скільки ще війни

Із початку загострення воєнних дій  на Сході України багато воїнів, у тому числі і добровольців із Закарпаття, відстоюють рідну землю у нерівнім двобої із російським агресором. Багато випробувань доводиться витримати українській армії захисників протягом усього часу, неабиякі  методи захисту їм доводиться використовувати, переймати військовий досвід із закордону, аби не здатися лютому ворогу. І так наші воїни із гордістю обороняють і укріплюють рідні кордони. Власними життями, фізичним здоров’ям вони жертвують заради миру і спокою у незалежній Україні. Тільки подумаймо, скільки воїнів уже полягло за цей період, скільки їх вернулося каліками, а деякі і взагалі пропали безвісті. Що на серцях у матерів та  їхніх дружин. А як вони глянуть у вічі малим дітям, коли будуть змушені розповісти, що їх батько загинув. А скільки дітей уже осиротила ця війна. Де її межа, коди вона закінчиться? Багато питань, мало відповідей.

Одна за одною – мобілізація, неміряно повісток. Воєнкоми застають військовозобов’язаних на робочих місцях. І уже вкотре одні військові заступають на зміну іншим у зоні АТО.

Скільки ще доведеться пережити цих мобілізацій? Люди занепокоєні. А куди відправлять ще зовсім юних армійців, у котрих бо і досвіду не має, а подеколи і сили волі. Адже подібне жахіття вони бачили хіба що з екранів. Але сьогодні, може бути, гра у танки стане їхньою реальністю і вони зійдуться у поєдинку із ворогом. Але чи зможуть вони переграти цей поєдинок, адже реальна зброя – не комп’ютерна імітація.

Мирослава ГОЛОВНИЧ