Севлюш.ІНФО

Switch to desktop Register Login

Якою мовою розмовляв рід Драго-Сасів

Просте і очевидне для генеалогії питання — а якою мовою розмовляли представники стародавнього шляхетського роду Drag-Sas, яка мова була для них рідною з прадавніх часів ось уже більше сотні років є предметом наукових досліджень та вивчення відомих вчених. Склалася ціла історіографія вивчення питання про мову Драго-Сасів. Зокрема можна розглядати екскурс, про мову слов’яно-молдавських грамот XIV-XVIIст. на прикладі вивчення мови господарської канцелярії Молдавського князівства (С.Г.Суляк Томский держуніверситет. Філологія). Це мова середньовічної молдавської дипломатії, мова юридичних і господарських документів, мова православної молдавської церкви тих часів. Саме тому материнська мова Драго-Сасів викликає такий інтерес у відомих і авторитетних філологів різних країн, які займаються слов’яністикою в Румунії, Угорщині, Німеччині, Франції, Австрії, Турції, Греції, Сербії і, звичайно, Молдови, Росії, України. Як вважає академічна наука, жива і барвиста мова Драго-Сасів (можливо слов’ян племені Укрів з Саксонії від часів Оттона I) справила великий вплив на формування і становлення рідної мови Limba noastră в Молдавії і Румунії.

         Маємо такий історичний факт, з приходом в середині XIVст. Драго-Сасів в Молдавії почала формуватись самостійна і незалежна держава, офіційна мова і православна церква на їх рідній мові, яка стала в ті часи літургійною для Молдавії та Валахії. З собою з слов’янської Саксонії вони принесли до Угорщини, спочатку в Трансільванію, а затим в Мармарош, Валахію, Червону Русь — Галичину і Волинь, Молдавію і Польщу не тільки мову і віру, а й високу культуру та передову організацію суспільного життя. Тому першими місцевими письмовими джерелами молдавської та волоської середньовічної держави є їх феодальні грамоти і акти наших предків Драго-Сасів.

Число копій літописів, грамот, договорів та іншого матеріалу, які відносяться лише до другої половини XVст. перевищує 3 тис. Причому, як у 1905 р. зауважував російський і радянський філолог, славіст, уродженець Бесарабії О.І. Яцимирський - “валашских грамот почти вдовое меньше, чем молдавских”.

Церковною і офіційною мовою Валахського (1310) і Молдавського (1359) князівств з моменту їх утворення і до початку XVIIIст. залишалась їх співуча слов’янська мова. І лише через сотню років після переходу на романську мову, а саме у XIXст., розпочалось вивчення волоських і молдавських грамот і мови, якою їх написали. Фактично мови слов’янського роду, який нею послуговувався в середньовічній Трансільванії, Валахії, Молдавії і ще не одне століття до того в Саксонії (див.Арії-Вукри-Україна. Легенда роду Drag-Sas).

Не випадково першим дослідником був російський учений Ю.І.Венелін (Гуца, тобто гуцул) родом з колишнього угорського комітату Берегово (Закарпаття), який розташований поряд з Мармарошем, звідки прийшли Драго-Саси в Карпатсько-Дністровські землі. Як відомо з історії, і сам комітат Берегово був довгий час вотчиною слов’ян з Саксонії — Драго-Сасів. В 1840 році мовознавець опублікував зібрані ним “Влахо-болгарские, или Дако-словянские, грамоты”. А перед цим опублікував дослідження про мову, якою вони написані.

         Історію вивчення волоських текстів та частково молдавських грамот виклав радянський славіст С.Б.Бернштейн. Аналізуючи волоські грамоти він відносить говори цих документів до розвинених не гірше болгарських. Також вказує на певну відмінність волоських і молдавських говорів. Нагадує, що в зв’язку з турецькою експансією в кінці XIV ст. Болгарія втратила значення і культурний центр перемістився в Східну Сербію — Ресаву (монастир Манасія). Таким чином не з Драго-Сасами, не з болгарами, або галичанами, а з розвитком культурного центру в Сербії він пов’язує стрімкий розквіт слов’янської мови в Придунайських князівствах, насамперед у Валахії, яка до цього на його суб’єктивну думку, була ніби то провінційною і носила місцевий характер. Разом з тим, Бернштейн наголошує, що мова стародавніх грамот Валахії відрізняється від мови сучасних їм грамот болгарських царів, зокрема, вони передають особливості живої розмовної мови, чого немає в самих болгарських грамотах, але помилково, як на нашу думку, списує це не незнання нашими предками-дяками ділової слов’янської мови. Генетичний зв’язок з болгарською мовою він переносить на місцеві говірки і не враховує, що стародавні літописці та канцеляристи могли писати і писали не на позиченій, а на своїй, власній, рідній мові, яка нічим не гірша за болгарську. Тобто з його досліджень сучасним генеалогам можна зробити висновок, що і у волоському варіанті і в молдавському мова стародавніх грамот більш гнучка, жива і барвиста ніж болгарська відповідного періоду. Це, на нашу думку, вказує на давність, традиції і мовну культуру відповідних носіїв мови.

А звідси і не зовсім точне, на той момент досліджень, посилання на тісний зв’язок волоської канцелярської мови з новоболгарською мовою і перебільшення ролі так званих слов’янських говірок, які насправді є самодостатніми мовами, для вивчення історії болгарської мови.

В канцелярські мові Валахії він вбачає три пласти: місцевий слов’янський (генетично споріднений з болгарським), книжний середньо болгарський (як результат впливу волоської церковної писемності) та книжний сербський, що посилюється з 30 років XVст. При цьому не враховується такий факт, що в ті часи літургія вже велась не на болгарському. А, відповідно, і церковною була не болгарська мова.

В волоських і молдавських грамотах містяться стилістичні штампи, які вказують, що подібні документи писались нашими предками і раніше, тобто до до того, як Драго-Саси стали незалежними господарями в своїх князівствах, а були воєводами в Угорському королівстві (Трансільванія, Валахія, Мармарош, Берегове, Молдавія). Це цілком узгоджується з тим фактом, що мову, віру, культуру, право і канцелярію Drag-Sas принесли з собою з Саксонії в Угорщину (див.Герб SAS в золотий вік Угорського королівства).

Найдавніша слов’яно-волоська грамота датована 1342 р. А найстаріша з молдовських, які дійшли до нас, 1374 р. (належала Югу Коріатовичу — литовському князю за етнічним походженням, а не Драго-Сасам). Це теж потрібно враховувати при порівняльних дослідженнях мови грамот, але вивчено/висвітлено не достатньо ретельно. Більшість грамот написані на слов’янській мові, хоч є грамоти на латинській, грецькій, волоській, молдовській мові. Румунські вчені на чолі з Іоаном Богданом, який, до речі, народився в м.Брашові — одному з семи міст Драго-Сасів в Трансільванії, вважали, що вони написані на середньоболгарській мові з деякими домішками сербської, а почерк схожий з болгарським грамотами. Однак таке визначення первісної слов’янської мови цього письма є помилкою. Разом з тим Богдан завжди підкреслював позитивний вплив слов’янських мов на формування румунської мови. Це, з його сторони, дуже гречно і шляхетно — як шана науковця за вклад слов’ян в румунську мову, релігію і культуру. Тому нам важливо розуміти, а яка саме мова Драго-Сасів домінувала і тим самим зробила найбільший вклад в цей культурно-історичний процес.

Словесні штампи смислових зворотів волоських і молдавських грамот дещо відмінні. Але одні і другі починаються і закінчуються однаковим зворотами до Бога, що відповідає православним релігійним канонам предків. На цю однаковість, уніфікацію документів звертав увагу ще Ю.Венелін. Волоська словесна форма — “...в Христа Бога благовірний воєвода Іо Владіслав...” на початку і в кінці. А пізніше, через сотню років, - “.. милостіїм Божіїм Іо Владіслав...”. Вона теж не випадкова для православних саксів і яскраво свідчить про давню і усталену релігійну і світську традицію. Причому певний час ці словесні форми застосовуються ними паралельно.

А в молдавських грамотах з самого початку застосовується інша форма — наприклад 1392 р. “... великий самодержавний господін Іо Роман ...”, що і трансформувалось у широку і значущу назву Господар, як аналог до понять князь, король, цар в молдавському суспільстві. Звернемо увагу для розрізнення, що у 1398 р. литовсько-руський (білорусько-український) князь Юга Коріатович в молдавській грамоті писав: “Милостію Божію, ми, Юга воєвода ...”.

В кінці грамот обов’язково вказувалось хто писав, місце (перше і друге не завжди) і дата. Відмітимо, що приставка Іо застосовувалась Драго-Сасами (угро-влахами і русо-влахами за грецькою термінологією константинопольських Патріархів) як традиційне посилання на свого прадіда Іоана — тобто вказувало походження від нього. Очевидно, для багатьох родичів свого спільного предка єдиного для панівних воєвод, а опісля князів валахів і молдован — одного кореня роду. Ця стародавня саксонська православна традиція поминати предка збереглася в роду сучасних нащадків до наших днів.

Ю. Венелін вважав, що волоські грамоти написані на “природній болгарській мові”, тоді як молдавські на “південно-руському наріч’ї”. Він відмічає в молдавській дипломатичній документації, що грамоти XIVі XVст. чистіші в мові і кращі в правописі ніж XVIі XVIIстоліть. Це він пов’язує з негативним впливом турецької експансії на розвиток культури і мови в Молдавському князівстві. Але це можна пояснити і впливом та проникненням інших мов та культур — наприклад, грецької, сербської, татарської та інш., а також, головно, посиленням та розвитком власне місцевої молдавської культури та мови, глибоким її проникненням в суспільне життя, корінний народ якої в побуті послуговувався, як відомо, романською, а не слов’янською мовою. Тобто початком процесу формування сучасних румунської та молдавської мови. Ю.Венедін випустив збірник волоських, молдавських і слов’янських грамот імператора Сигизмунда, сина чеського короля Карла IV. В цей час вийшла з друку і книжка (рус) “Начертание правил валахо-молдавской грамматики“ складена Я. Гінкуловим, в якій автор вказав, що “в отношении к количеству слов, составляющих язык романский можно допустить следующую приблизительную пропорцию: от 4/10 до 5/10 слов в нём латинских, около 3/5 — славянских, остальные же заимствованы большей частью из языков: венгерского, турецкого и греческого “. Оці найвагоміші 3/5 румунської мови і залишились від рідної мови наших предків слов’ян з Саксонії. Також була відмічена відміна волоського наріччя від молдавського, бо влахи вживали більше латинських і угорських слів, і “валашское произношение несколько грубее и принуждённее молдавского” .

В 1868 році Я.Ф.Головацький опублікував «Грамоты угро-влахийские и молдавские ...» з Львівських архівів з поясненнями деяких слів. Немало грамот вийшло в світ в “Записках Одесского общества любителей истории и древностей” завдяки історику і археологу М.Н.Мурзакевичу.

         Російський історик В.А.Уляницький видав в 1887 році «Материалы для истории взаимных отношений России, Польши, Молдавии, Валахии и Турции в XIV-XVIвв.». Розміщені в ній документи стосуються відносин Польщі, Литви і Московської держави до Молдавії і частково Валахії, єдиним балканським християнським князівствам копії документів яких збереглися в Московському головному архіві. Цією працею користуються і тепер.

         Великий вклад у вивчення молдавських писемних джерел внесли славісти Олександр Кочубинський, Поліхроній Сирку, Олександр Яцимирський (Один із авторів Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона). О. Кочубинський вважав, що “не только политическое, но и духовное рождение северной половины румынской национальности (имеются в виду молдаване —С.С.) совершилось при воздействии гения русского народа”. Залишилось лиш назвати імена того «русского народа» від Богдана до Стефана. Ким вони були за етнічним походженням (див.Про походження Drag-SAS), та якою мовою слухали колискові пісні (див.Укри: Міф чи реальність?). В праці “Лапидарные надписи XVст. из Белгорода, что выше Аккерман” він провів аналіз написів на камені з 1438 р. зоставлених Молдавським князівством. За його даними «правописание болгаро-руско-румынское (волошское — С.С.)», «язык славянский, русского характера, но с окраской кое-где местной, румынской». Федорка, який завершив будівництво “великих врат” - ідентифікує вихідцем з Галичини, «язык того же характера, что и в славянских грамотах XV-XVIв. — славяно-русский, но с заметной грамматической небрежностью, как это ясно из текста самой надписи». А може це ніяка не «небрежность» і зовсім не «язык», а така Мова. Рідна мова того Стефана, який також писав на могильній плиті: «Благочестивый господарь Земли Молдавской Ио Стефан воевода, сын Богдана воевода, украси гроб сей своему прадеду, старому Богдану воеводе в лето 6988 (1480) месеца января 27» (див.Граждане Украины претендуют на культурно-историческое наследие Молдовы).

В подальших працях О.Кочубинський відмічав (що значно ближче до істини) (рус) «Их так называемый славянский язык насквозь пронизан малорусскими элементами, может быть иногда указан элемент гуцульский, т. е. восточногалицкий». Вчений звернув увагу, що назви сіл і урочищ коло них (топоніміка) в грамотах «прегнантно- малорусские». Як це близько перегукується з роботами сучасного лінгвіста В.Г.Таранця (див. УКРАЇНЦІ: ЕТНОС І МОВА).

         П.Сирку, вивчаючи переписку волоських воєвод з магістратами Сібіу і Брашовом, де були теж Драго-Саси, справедливо писав: «от лингвиста, желающего производить разыскания в области славянского языка грамот, изданных румынскими князьями (имеются ввиду валашские и молдавские — С.С.), требуется «основательное и детальное знание языков болгарского, сербского, малорусского, польского, румынского, венгерского, средневеково- и новогреческого, албанского и, на конец, турецкого, а также из истории, политической и культурной жизни этих народов». А якщо сказати простіше, то потрібно знати та відчувати мову і дух роду Драго-Сасів. Саме тому науковцям з цього стародавнього шляхетного роду ще належить добре попрацювати над цими письмовими згадками, бо хто як не вони можуть прочитавши старі слова по формі і по суті, давні письмена рідною до молекул крові мовою, правдиво гостро відчути дух предків. Читаючи рядки зрозуміти, збагнути, осягнути, що написано «между строчек», передати і оживити голос рідної крові, який лине з глибини століть. Не кожний вчений у своїх дослідженнях мови і слів здатний вийти на такі тонкі матерії, як емоційний зв’язок споріднених душ, який енергетично вони несуть по природі речей (див.Духи роду Drag-Sas).

         О. Яцимирський вважав, що в основу «актового языка положен русский: с одной стороны, официальный западнорусский, с другой — живой галицко-волынский говор». Не плутати терміни середньовічний «руський» з (рус) «великим и могучим российским языком». Він звернув увагу на вплив книжної болгарської мови тирновської редакції, вплив польської (або білоруської) в більш ранніх грамотах і в слабкій мірі живої румунської в пізніх. Зробив висновок, що молдавські грамоти стійкіші в цьому відношенні ніж волоські. Це і не дивно, якщо враховувати спільне походження носіїв мови, але різні умови — сусідів та політико-економічні, торгові, релігійні і культурні зв’язки Молдавії і Валахії.

         Польський історик Александер Яблоновський звернув увагу на зв’язки Молдавії і Південної Русі, причому не тільки релігійні, в тому числі і церковнослов’янську мову церкви, але і єдину з Великим князівством Литовським мову публічних актів. З його спостережень Валахія (Мунтенія) зближувалась за мовою до сусідніх задунайських областей, а в Молдавії переважав варіант руського. До речі, в широкому розумінні історичного мовного процесу у Валахію об’єднували землі і народи сучасної Румунії — Мунтенія, Олтенія, Добруджа (болгаро-турецько-влахо-українска), Банат (влахо-сербський), а історичні назви: Валахія, Влахія, Волощина (Волохія), Румунія, Угровласька земля (Угровлахія), Князівство Мунтенії й Олтенії, Куманія, Гавашалфелд (або Гірська земля). Все це вміщає розглядуваний термін Валахія, як тотожні поняття.

        Багато уваги приділяли вивченню мови молдавських грамот вчені Австро-Угорщини, бо в їх державі проживали русини, волохи, молдовани. В Австро-Угорщині, після першого поділу Польщі, перебували Галичина і Буковина — частина Молдавського князівства.

         Словацький славіст і національно-визвольний діяч Павел Шафарик писав (рус): «славянский язык, как свидетельствуют подлинные современные грамоты молдавских и валашских князей, был до XVIIв. не только церковным, но и вместе с тем и гражданским. Почти все государственные и придворные должности имели и по сию пору имеют славянское название». Тут не уточнює, а яка саме з великої сім’ї слов’янських мов власне використовується.

         В 1895 р. чеський історик Костянтин Іречек в рецензії на книжку румунського філолога Іоана Богдана з трансільванського міста Брашова (Румунія) аналізує мову молдавських хронік до Г.Уреке і робить висновок, що це староболгарська мова з сильним руським впливом. Він пише, що мова молдавських грамот в основному руська і більшість документів 1393-1450 років написані в руському стилі. Він аргументує це тим, що землі Галицького князівства в XIIст. простягались до гирла Дунаю, а до 1774 р. в складі Молдавії була область безпосередньо біля столиці Сучави (Буковина) з корінним руським населенням (русини). Сучасні археологічні розкопки підтверджують стародавні поселення галичан до сучасного м.Кишинева (див.Русовлахи роду Drag-Sas в Молдавії). Велика доля істини в цьому є, але теж не вся.

         Польський славіст Омелян Калужницький з міста Чернівців теж опублікував ряд молдавських і волоських документів. Зокрема, він пояснює різницю в термінах Валахія ( Мунтенія) і Молдавія (Волощина), згадує, що на Буковині історично проживали русини і те що офіційні документи молдавської господарської канцелярії до половини XVIст. писались на руській мові.

         Словенський мовознавець Франьо Міклошич, основоположник школи порівняльно-історичного вивчення граматикислов'янських мов, в праці “Слов’янські елементи в румунській мові” після короткого огляду етнонімів румун, влах (волох, валах) назв країн Валахія (Угровлахія), Молдавія (Мавровлахія), історії корінного населення і т.д. розглядає 1082 слів слов’янського походження. Причому вчений не робив різниці між словами південнослов’янського і східнослов’янського походження.

         Вагомий вклад у вивчення молдавських господарських грамот та інших документів написаних слов’янською мовою внесли румунські дослідники, але це велика тема для іншого глибокого розгляду.

Багато зроблено мовознавцями і в XXст., в тому числі і радянськими, що заслуговує на окремий детальний опис.

         Історики медієвісти небезпідставно вважають, що в часи молдавського господаря Олександра Доброго слов’янська мова була і світською (діловою), і церковною, і фактично літературною мовою. Правда вони не пояснюють справжніх причин такого явища і тому, очевидно, помиляються в класифікації самої мови, яка стала мовою церкви, мовою офіційних актів і літератури.

         Спробуємо популярно висловити точку зору і дати коротке схематичне обґрунтування причини використання в Трансільванії, Валахії, Молдавії слов’янської мови та встановити її назву на базі генеалогії та геральдики провідних представників панівного класу тих часів для верифікації.

Звернемось до знакових історичних фактів. До IXст. у Великій Саксонії проживали слов’янські племена (див.Укри: Міф чи реальність?). Вони мали свою стародавню мову і культуру (див.Арії-Вукри-Україна. Легенда роду Drag-Sas). За сто років до хрещення Київської Русі ці слов’янські племена прийняли християнство з Константинополя (див.Про походження Drag-SAS ). Це було відомо рівноапостольній княгині Ользі, яка готувала хрещення Русі і потребувала епіскопа і священників, які би користувались церковною мовою, що зрозуміла в Києвській Русі. Для цього Ольга послала посольство до імператора ОттонаIза православним епіскопом, зі зрозумілою для її народу мовою (див.Замисел княгині Ольги і Драго-Саси). Між тим розглядувані слов’янські племена перебували під постійною військовою агресією тевтонів/німців, з якими воював ще французький король Карл Великий. Одним з тих непересічних слов’янських племен, згадуваних в німецьких хроніка, було плем’я Вукри (Укри). Воно шукало духовну і військову допомогу в боротьбі з тевтонцями. Завдяки особливій ролі в духовному житті слов’янських племен в Саксонії воно отримало християнську віру східного обряду, духовну підтримку прямо з Константинополя і стало провідником православного християнства серед слов’ян (див.Мій лицарський герб Драг-Сас). Військову підтримку в боротьбі за виживання украм, які воювали під гербом Сас надали угорці, які прийшли на Дунай (див.SAS на шляху в Угорщину). З подальшим наступом німців на схід і втратою незалежності багатьох слов’янских племен укри змушені були переселитися в Угорщину (Трансільванія) де їм гарантувалась свобода в межах Угорського королівства (див.Ród Dragów-Sasów na Węgrzech. Początek). Укри переселились в Трансільванію великим військово-цивільним угрупуванням, яке завдяки передовому суспільному укладу в короткий час збудувало сім городів в Трансільванії і почало освоювати сусідні південно-східні території. З собою вони принесли рідну прадавню українську мову, християнську віру східного обряду (православну), бойовий військовий герб SASі правову організацію життя в суспільстві (див.SAS і правові основи православних князівств Румунії і Молдови). В історію Угорщини, Румунії, Молдавії вони вписані як сакси, тобто православні вихідці з Саксонії, що говорили слов’янською прадавньою українською мовою і сповідували християнство східного обряду. В Трансільванії сакси, які є етнічні вукри (не путати з саксами німецького етнічного походження у яких зовсім інша внутрішня природа і історія) швидко освоїлись, розмножились і маючи військовий досвід, бойову силу та незалежність на місцях стали воєводами земель значного ряду угорських комітатів в яких проживали інші народності (див.Герб SAS в золотий вік Угорського королівства). З Трансільванії рід Сас розселився у Валахію, Закарпаття (Мармарош, Берегово, Хуст). Невдовзі вони стали правителями (господарями) з початку у Валахії (див.Vlad III Dracula and Drag-Sas. Connectivity). В ході боротьби з татарами рід Сас перейшов Карпати і заснував незалежне Молдавське князівство (див.Граждане Украины претендуют на культурно-историческое наследие Молдовы). З цього часу можна говорити про нову узагальнюючу назву “Драго-Сас” кровноспоріднених родів роду і гербу Сас в Трансільванії, Валахії, Мармароші, Молдові, Галичині і Волині, Австро-Угорщині і Польщі, Угорщині, Румунії, Україні і Росії, розуміючи їх, як стародавній шляхетний православний слов’янський рід племені, ймовірно, вукрів з Саксонії гербу Sas, що одне і теж (див.Русовлахи роду Drag-Sas в Молдавії). Драго-Саси і Мушати з Молдавії близькі кровні родичі, оскільки Мушати лише нова гілка на древньому родовому дереві Сас, яке має спільний корінь роду (див.Драго-Саси в Богданії. Moldavia). Таким чином з XIVст. кровно споріднені роди Драго-Сасів запанували в Валахії, Молдавії (див.SAS у золотий вік Молдовської Церкви) і почасти в Трансільванії. Цілком логічно, що ставши господарями вони вели державні справи на рідній слов’янській стародавній українській мові, яка стала державною. Будучи православними і маючи міцні позиції в духовному житті вони впровадили в церковне життя свою рідну староукраїнську мову, розвиваючи та вдосконалюючи її таким чином, що вона стала не тільки офіційною світською і церковною, а й літературною мовою в Молдавії часів Олександра Доброго. А тексти молдавських літописів стали взірцем для інших народів. Народилось особливе письмо - “молдавський устав”, що вважається вершиною слов’янської рукописної книги. Звісно, що такі мовні досягнення можливі лише з рідною мовою, а не запозиченою. Таким чином на основі волоських та молдавських документів можна говорити про офіційну староукраїнську мову яка вживалася в цих князівствах у світському житті та діловодстві, про староукраїнську церковну мову, якою проводилась літургія і навіть про староукраїнську літературну мову, яка зафіксована в літописах. Не потрібно бути крупним мовознавцем, щоб побачити, що це стародавня мова, яка жива і постійно розвивалась та вдосконалювалась на практиці. Саме тому спеціалісти відмічають певні особливості розвитку цієї староукраїнської мови в Валахії та Молдавії. Саме тому вони знаходять в ній слова з інших мов — болгарської, угорської, сербської, грецької, німецької, латинської, татарської, галицької, волинської, київської, польської, турецької та інш., які лише збагачували цю староукраїнську мову. Це і випливає з праць мовознавців. Кожний з дослідників мови середньовічної Валахії і Молдавії має рацію по-своєму, але лише в частині, в певних деталях та нюансах, які продемонструвала староукраїнська мова в грамотах представників роду Drag-Sas. Це як барвистий румунський, молдавський, гуцульський килим — різноманітний в деталях, але цілісний і змістовний в загальному, зі своїм неповторним духом, характером, манерою, стилем і враженням, як староукраїнська мова Драго-Сасів. Нікому ж не приходить в голову називати стародавні неповторні і самобутні церкви Молдавії і Румунії з зовнішнім розписом, які збудовані тими ж кровними родичами Драго-Сасами болгарськими, грецькими, чи сербськими тощо. Тому треба виходити з того, що в грамотах ми маємо справу з рідною мовою господарів, якою велися справи в князівствах. А оскільки це були слов‘яни з Саксонії, то і мова у них була того племені, з якого вони походили — ймовірно вукрів, а значить староукраїнська. Для того, щоб в цьому розібратись потрібно знати історію родоводу господарів і роду Драг-Сас. Потрібно знати, як підтверджують сучасні дослідження істориків, що кровно споріднені роди Драго-Сасів дуже консервативні в питаннях свободи, віри, мови за що боролись протягом багатьох віків і ця боротьба власне і є історією роду.

         Племена і народи дають назву мові. Слово, яке врешті стає власною назвою народу і мови — сербська, хорватська, болгарська мова; сербський, хорватський. болгарський народ. Так склався історичний процес боротьби роду, що назва мови його представників-вукрів милостіїм Божіїм в новітній історії дала назву мові великого європейського народу, дала назву сучасній слов’янській країні. Не руська, не малоросійська, а українська мова стала власною назвою народу і України. І в цьому є теж історична заслуга господарів Валахії і Молдавії, які писали свої грамоти на староукраїнській мові, які зверталися до Бога на староукраїнській церковнослов’янській мові, які говорили, думали, творили на рідній мові. При цьому вони поважали і шанували інші мови, збагачували ними свою материнську мову. Розвиток, гармонійність і багатство румунської та молдавської мови цьому теж промовисте свідчення.

A. deCihac – молдован з Ясс, в дако-румунському етимологічному словнику згадував, що хоча в основі румунської мови і лежить латинь, але 2/5 слів в ньому слов’янські, а латинських — 1/5. Це повноправні румунські слова слов’янського походження. Румунську мову, за його словами, збагатили майже всі слов’янські мови (діалекти). І в цьому він, безумовно, найближче до істини. Але провідну роль він відводить старослов’янському (або староболгарському). Цей факт не викликав подиву, бо румуни і слов’яни були православні і слов’янська мова була церковною, аж до XVIIIст. Cihacзгадав, що румуни мали релігійні забобони і т.д., які мають слов’янське походження і навіть тепер зберігаються звичаї, які походять від слов’янського язичницьтва. Сільська культура, фольклор, коляда, коза, вампіри, часник, духи і т.д. А насправді, як бачимо, староукраїнська. Це спеціально, або інстинктивно намагався підкреслити у найважчі, переломні моменти і національний герой Румунії — Влад IIIДракула. Романомовні філологи та історики розвели цілу дискусію, чому він після угорського полону писав по латині Draculaз закінченням на український манір, а не Dracul, як було би правильно на латинській або румунській мові. І це при тому, що Влад залишив по собі чудові письмові зразки вишуканої латині і добре володів не однією мовою. Цим самим він якби не тільки звертався до свого народу, до сучасників з месиджем, що я залишився свій, а й робив історичний документ, важливу звістку нащадкам стосовно свого родового походження, своєї батьківської віри та рідної староукраїнської мови (див.Vlad III DraculaandDrag-Sas. Connectivity). А якою мовою розмовляв з кузеном національний герой Молдавії — Стефан чел Маре. Невже не рідною, не українською, якою молився і поминав прадіда.

Не треба говорити (рус) “не было и нет”, а “як парость виноградної лози плекайте мову” і тоді буде так, як казав грузинський витязь, поет Рауль Чілачава:

Виграє в твоїх кетягах промінь і сік

Твого заходу сонця не вгледжу повік.

Ти любов мені, й мати і сміх і дитя,

Золотий винограднику, гілко життя!

         Отже, все висловлене вченими-філологами різних країн, заслуговує на ґрунтовне дослідження фахових спеціалістів для отримання цілісної картини мови роду Drag-Sas. Таким чином дослідник спільного родоводу волоських і молдавських господарів з роду Драго-Сасів племені Вукрів може сказати: один народ, одна Limba noastră, тобто мова — староукраїнська.

WolodymyrdeVancza-Weryha-Wysoczański-Dmyrykowicz, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Суспільно-політичне інтернет-видання "Севлюш Інфо" Е-mail для листування: sevlushredactor@gmail.com Е-mail з питань реклами: sevlushreklama@gmail.com Тел.: 096 396 68 31 Інтернет-видання публікує матеріали за зміст яких відповідає автор. Рукописи не повертаються. За зміст рекламних матеріалів та приватних оголошень на сторінках газети відповідальність несе рекламодавець. Всі права захищені. Передрук можливий лише за наявності посилання.

Top Desktop version